—Я, — не роздумуючи відповів Ганіш. — Звичайно ж той хто більше схожий на мене. І я допоможу йому перемогти… Внесу у їхні з Нотою стосунки трохи пікантності.
— Кажу ж вам, що їхні стосунки і так достатньо пікантні. До того ж даю 95%, що у цьому році переможе «Сезар». Принаймні, Візантій віддасть свій голос за нього. Він впевнений, що «Чарісону» ще рано.
— Чхати я хотів на Візантія… — перегорнувши кілька сторінок спокійно мовив Ганіш.
— Але ж ви знаєте його краще за мене. Гроші його не цікавлять, погроз він не розуміє. Тільки чудо може змінити його думку.
— То ти хочеш сказати, що я не чарівник? — загадково промовив Ганіш, зупинившись на сторінці із зображенням палаючої у вогні жінки. — І на рахунок Візантія ти абсолютно правий. Адже я дійсно знаю його слабкі місця.
В очах Ганіша замерехтіли вогники, а у думки обрали форму незрозумілих слайдів де підгорілі копчені сосиски були змінені маленькою калічкою, дивлячись на яку, не можливо стримати сліз.
"Піроман"
На годиннику була третя ночі і Галушка дрих у своїй колисці наче немовля. Важко сказати, що йому тоді снилося, але він довго не хотів прокидатися, навіть після третього впертого дзвінка. На четвертий, Галушка все ж прокинувся і тіло яке ще на половину знаходилося у вісні промовило: «Алло». По той бік, голос повідомив неприємну новину, на яку Галушка відреагував доволі дивно: «Нехай собі горить. Добраніч».
Андрій намагався бути максимально коректним, не розуміючи яке йому діло до палаючих ресторанів. «Хіба він пожежник?Ні». Однак, через дві з половиною секунди дроти повністю з’єдналися, промайнула іскра і Галушка виплигнув зі свого ліжечка немов форель із розпеченої сковорідки.
Вже через сорок хвилин він сидів на колінах перед «Чарісоном», який згорів чарівним чином. Конструкція виявилася практично ідеальною для підтримання довгої інтенсивної пожежі і тепер обгорілі стіни ховали за собою знищену стелю. Дивлячись на руїну, Галушка не міг повірити своїм очам. Ще вчора він намалював собі майбутні грандіозні перспективи, ще вчора він був настільки в собі впевнений, а тепер все згоріло до бісової мами.
Що ж, давайте разом з ним подумаємо над причинами такої спонтанної пожежі. Можливо десь закоротило дріт? «Який в біса дріт???» закричав би Галушка. Він прекрасно знав, що це підпал і що його вчинив невдаха Нота. Щоправда, Галушка не очікував такого навіть від цього виродка.
Згодом на місце пригоди з неприємними новинами прибув Денис. Виявилося, що договір страхування який він вивчив вздовж і в поперек, містив в собі ще декілька умов навкіс і за цими умовами вразі пожежі страхова сума виплачувалася лишень на половину. Де Денис знайшов цю страхову фірму, як читав договір і де тепер йому шукати собі роботу залишалося тільки здогадуватися.
Завітав на згарище і Тимофій. Дивно, та йому вже колись доводилось працювати у ресторані котрий згорів. Втім, даю вам чесне слово, що він до цього не причетний. Змірявши оком масштаби катастрофи, Тимофій промовив: «Отакої», після чого забрав у пожежників запечену до хрусткої скоринки курку і мовчки пішов святкувати перше за стільки років вимовлене слово.
В цей час Денис і Оля намагалися привести Галушку до тями. Зрештою, після другої втрати свідомості, хлопець не без допомоги підвівся і ігноруючи будь-які вмовляння, покрокував у бік «Діамантового язика».
За збігом обставин в цю ж хвилину на обдристаному багнюкою автомобілі, до свого ресторану під’їхав Нота старший власною персоною. Судячи зі стомленого виразу його обличчя, вночі він освічував місто гарно палаючими ресторанами. Хоча насправді Ноту знову мучили дивні сни, в одному з яких, він у сонячному зеленному парку грав на роялі веселим танцюючим гномам.
— Чортів піроман!!! — заволав Галушка, кинувшись на Ноту з кулаками.
Однак захищатися Олексію не довелось… Вчасно підбіг Денис і помітивши, що на поміч Ноті вибігли двоє охоронців, схопив Галушку під пахви, відтягнувши подалі.
Тим часом Нота вже знімав з себе піджак, згадуючи як він давно в останнє бився і, що наступна можливість може випасти зовсім не скоро.
— Думаєш це зійде тобі з рук?! — репетував немов різаний Галушка, вириваючись з міцних обійм свого товариша.
Зрозумівши, що в силу якихось дивних причин покидьок зовсім не адекватний, Нота закинув піджак на плече і посміхнувшись, попрямував до свого ресторану.
— Не хвилюйся, завтра я спалю твій «Діамантовий язик»! — закричав Галушка, отримавши у відповідь глузливе:
— Завтра ти будеш в псих лікарні, бовдур.