— Більше не замовляй, — відрізав Галушка. — Люди кажуть, що м'ясо для шаурми невідомого походження, забуваючи, що в ресторанах вони навіть не бачать процесу приготування.
— А Золотоволоска для чого? — здивовано запитав Денис.
— Вона всюди не встигне,— хмикнув Галушка. — Та й багато хто вже навчився передбачати її прихід.
— Але я все-одно не розумію, — задумався Денис, — в ресторані ми платимо пристойні, а інколи і великі гроші, розраховуючи тим самим на хороший сервіс. До того ж там є водопровід і все, що треба.
Галушка знову посміхнувся з наївності свого товариша і поспішив розвіяти його ілюзії:
— Людська лінь, жадібність, а часом підлість не має меж, однак в усьому іншому ти правий і водопровід там дійсно є.
Денис почав блукати поглядом по парку, роздумуючи над тим, яку страшну таємницю таїть у собі грушевий мус і не вигадавши нічого підходящого, вирішив повернутися до своєї проблеми.
— Ти був правий, Ендрю, — зітхнув хлопець, — юристів розвелося як лайна. Грамотних ще беруть кудись, а от мені, з моїм неповним вищим, більше трьох з половиню тисяч ніхто не пропонує. Цього навіть на квартиру не вистачить, а хазяйка не сьогодні-завтра вижене. Вона хороша жінка, та те, чим вона пропонує платити замість грошей, — прикрив долонями обличчя хлопець, – це просто якийсь жах.
— То кажеш, юрист з тебе не дуже? — задумливо запитав Галушка.
— Не те слово.
— А економіст?
— Лайно.
— Бухгалтер?
— А він тут до чого???Я ж взагалі рахувати не вмію.
— Не може бути все так погано, — спробував підбадьорити товариша Галушка.
Однак Денис лишень якось дивно глянув на нього, а потім, переконавшись у тому, що нікого не має поблизу, мовчки підкотив рукав своєї сорочки, показавши Галушці шрами над венами.
— Ідіот… — спокійно мовив Андрій. — І що ж мені з тобою робити?
Помилувавшись трагічним зневіреним поглядом, який більше личить людині, котру не сьогодні-завтра розстріляють, Галушка лагідно всміхнувся, встав з лавки і штурхнувши Дениса в плече, мовив:
— Ходімо зі мною, юрист-економіст і можливо менеджер. Мені є що тобі показати…
По дорозі невідомо куди, вони ділилися враженнями про своє життя більш детально. Галушка розповів, що насправді кладуть у грушевий мус і Денис мало не зблював, не розуміючи, як можна бути такими жорстокими. В свою чергу, Денис повідомив, що його хазяйка – тітка Алла, для своїх п’ятдесяти семи років надто активна і говорячи кулінарною мовою, завжди «голодна».
Дуже скоро вони підійшли до ресторану, котрий судячи з усього, ще не відкрився, адже подекуди його панорамні вікна були заклеяні газетами, а шпилі, котрі стирчали у горі, чекали на вивіску.
— Це ресторан? Ти будеш працювати тут? — запитав Денис, побачивши, що Галушка дістав вхідну картку і відкрив двері.