— Ну як хочеш, — мовив Денис, котрий вже й сам засумнівався у власному виборі. — Так що там в тебе за робота?
— «Діамантовий язик», — зупинившись, прошепотів Галушка, боячись, що хтось може почути, наврочити, або не дай Боженька, піти і спалити цей прекрасний ресторан.
— Ти впевнений? — здивовано усміхнувся Денис. — Чи може ти збожеволів???
— Я не збожеволів… — сухо відповів хлопець і хотів вже йти, але ця зараза почала волати на весь коридор:
— Галушка збожеволіла!!! Галушка збожеволіла!!!
— Замовкни! — гаркнув Андрій. — Я не збожеволів, а виграв той конкурс на кращу страву.
— Що ще за конкурс? — кинув Денис, ляснувши по дупі дівчину з паралельного класу, котра проходила повз.
Побічним ефектом гри «Золотесеньке родовище», як і без сумніву головним плюсом, було повне поринання гравця в її чарівний таємничий світ, внаслідок чого, гравець повністю забував про реальний.
— Ну звичайно!Ти ж грав у свою дебільну гру! Як ти можеш щось пам’ятати? А я, між тим, виграв стажування у цьому ресторані з можливим працевлаштуванням. Хоча спочатку треба пройти співбесіду…
— А-а, так ще співбесіда… — махнувши рукою, скептично відреагував Денис.
— Сподіваюся чиста формальність…
— Сподівайся! Але якщо це виявиться мильною бульбашкою, я буду радий тебе бачити у юридично-економічному.
— Та скільки разів тобі казати, бовдуре!?Підеш туди і через п’ять років будеш сидіти на лавці та шукати роботу!!!
Ця заява настільки шокувала Дениса, що він став наче вкопаний і дивлячись Галушці в слід, не міг вимовити слова. Щоправда, згодом з його вуст пролунало тверде і вельми загрозливе:
—А ти будеш продавати шаурму! Будеш продавати шаурму!!!
Згодом Денис помітив, що зупинився не будь-де, а між трьома дівчатами і фотографом, котрий хотів відобразити на плівці їх посередню красу. Скоріше за все хлопець не надто личив композиції вигаданій фотографом, оскільки в очах останнього не проглядалося ні краплі розуміння, а дві посередності перетворилися на доволі колоритних розлючених фурій.
— Геть з кадру, ідіот!!! — заверещала одна з дівчат.
Прикусивши язика, аби не зіпсувати свято їм і собі, Денис поспішив залишити прокляте місце, подумки побажавши всім трьом нудотам найгіршої фотозйомки в їхньому житті.
Що і казати – випускний пройшов на славу. Так на славу, що вранці, перед від’їздом, Галушка навіть не зміг додзвонитися Денису.
Не дивлячись на те, що умови конкурсу були виконані, запрошення отримане, а телефонна розмова з власником «Діамантового язика», Олексієм Олексійовичем Нотою виявилася приємною і короткою, дивне відчуття, що все не може бути так просто, не полишало Андрія. Згодом, звільнитися від цих думок допомогла Світлана, котра нагадала своєму синові, що він не звичайний хлопець і те, що для нього здається таким простим, для багатьох інших вилилося в нездійсненну мрію.
…Потяг, що прямував до столиці не менше трьох годин, дозволив Галушці вдосталь поміркувати над тим, що його чекає. «Денис може виявитися цілком правий і тоді тільки дарма витрачені гроші на дорогу». З іншого боку, хоч Київ подивиться, в якому Андрію доводилося бути лише раз, так само як і у «Діамантовому язику». Тоді, щоправда, все вийшло не зовсім гарно, оскільки хлопець не розрахувавши свої кошти, був вимушений поспіхом покинути ресторан, в той час коли офіціантка обслуговувала більш грошовитого клієнта. Мабуть найбільша прикрість «Діамантового язика» – це його шалені ціни.
По прибутті в Київ у Андрія залишалось більше години до початку зустрічі, однак він вирішив йти прямісінько до своєї майбутньої роботи. Зелені, залиті теплим весняним сонцем вулиці, по яким в коротеньких шортиках гуляли десятки киянок, дозволили Галушці забути про погані думки і насолоджуватися життям, кожною його миттю. Та ось, настала мить, коли все навкруги, навіть киянки, втратило своє значення. Адже несподівано в далині, на пагорбі, з’явився він!