Всего за 349 руб. Купить полную версию
— Де мій черевичок?
— Він... я... я хотів би... — затинався я.
— Принесіть мені мого черевичка, а тоді вип'ємо удвох чаю і побалакаємо.
Коли я повернувся, вона заходилася готувати чай. Я урочисто поставив черевичка на стіл і відійшов у кут, наче дитина, яка чекає покарання.
Я помітив, як вона наморщила чоло, а навколо уст залягла сувора владна складка, яка неймовірно розчулила мене.
Нараз вона вибухнула сміхом.
— Отже, Ви справді закохалися... у мене?
— Так! І страждаю від цього більше, ніж Ви собі уявляєте!
— Страждаєте? — Ванда знову засміялася.
Мене захльоснуло обурення і сором, я почувався знищеним — та надаремно.
— Навіщо? — вела вона далі. — Я ж до Вас по-щирому добре ставлюся.
Вона простягнула мені руку, обдарувавши приязним поглядом.
— І станете моєю дружиною?
Ванда глянула на мене — як же вона глянула? — насамперед здивовано, як мені здалося, і дещо глузливо.
— Де це Ви такої відваги набралися? — запитала вона.
— Відваги?
— Мало того, що одружитися, та ще й взяти за дружину мене — вона підняла черевичок. — Ви так швидко з ним заприятелювали? Але доволі жартів! Невже справді хочете зі мною одружитися?
— Так.
— Що ж, Северине, це справа серйозна. Вірю, що Ви мене кохаєте, я теж Вас кохаю, і — що іще ліпше — ми цікавимо одне одного, тож нема страху, що скоро надокучимо собі. Однак Ви знаєте, я — жінка легковажна, саме тому ставлюся до шлюбу дуже серйозно, якщо вже беру на себе якісь зобов'язання, то хочу знати, що зможу їх виконувати. Боюся... але ні... мої слова завдадуть Вам болю...
— Прошу Вас, будьте відвертою зі мною! — наполіг я.
— Отже, відверто кажучи, я не вірю, що змогла би кохати чоловіка більше... ніж... — вона граціозно схилила набік голівку і замислилася.
— Більше, ніж на рік?