Були присутні всі, крім одного.
-- Де Ворон? – запитав Елмо.
-- Здається його присипало, коли завалився той будинок, -- сказав я. – Його і Зуада.
-- Так краще для всіх, -- зауважив Одноокий. – Парадоксально, але це так. Хоча мені шкода, що він помер. Він нехило різався в карти.
-- Кульгавий теж там? – запитав Елмо.
-- Я допомагав хоронити його, -- посміхнувся я.
-- А Перевертень зник.
Я побачив у цьому тривожні тенденції. Мені захотілося перевірити, чи це тільки мої фантазії. Я підняв це питання, коли всі готувалися повертатися в Діл.
-- Тільки ті, хто воює на нашому боці, бачили Перевертня. Ми всі крутилися перед очима повстанців та Кульгавого. Особливо ти, Елмо. Ще я та Ворон. Корні знайдуть мертвим. В мене таке враження, що хитрощі Перевертня не мали нічого спільного з покаранням Зуада чи ліквідацією місцевого повстанського руху. Боюся, нас підставили в справі Кульгавого. Дуже спритно.
Елмо подобається ставити з себе великого й тупого сільського хлопця, що став солдатом. Але насправді він дуже тямущий. Він не тільки відразу зметикував, що я маю на увазі, а й негайно вписав це у ширшу картину гризні серед Поневолених.
-- Нам потрібно негайно забиратися звідси до бісової матері, поки Кульгавий не виліз з-під уламків. Не тільки з Весла. З Форсберга. Ловець Душ виставив нас на шахівницю, як звичайних пішаків. Ми опинимося поміж двох вогнів.
Він якусь мить пожував губу, а тоді почав поводитися як сержант, верещати на всіх, хто на його думку, рухався недостатньо швидко.
Елмо був солдатом до кісток, тому не піддався паніці. Наш від’їзд не нагадував безладну втечу. Ми виїхали, ескортуючи вози з провіантом, який зібрав дозор Красунчика.
-- Я з’їду з глузду, тільки коли ми повернемося, -- сказав мені Елмо. – Піду й обгризу кору на дубі, чи ще щось такого роду.
Через кілька кілометрів, задумливо додав:
-- Я тут мізкую, хто повинен повідомити новину Сонечку. Док, ти щойно зголосився. В тебе до цього хист.
Тож під час всієї поїздки я сушив собі голову, що сказати Сонечку. Трясця його матері!
На великій розборці у Веслі справа не закінчилася. Неприємності наростали й розходилися, мов круги по воді. Фортуна повернулася до нас сракою.
Поки Кульгавий вилізав з-під уламків, Загребельний розпочав повномасштабну атаку. Він зробив це не знаючи, що його ворог відсутній на полі бою, але наслідки були такі самі. Армія Кульгавого потерпіла крах. Наша перемога виявилася марною. Загони повстанців з гиканням промчали через Весло, переслідуючи прибічників Леді.
Коли настав крах, ми, завдяки передбачливості Ловця Душ, вже відступали на південь, тож нас це не торкнулося. Ми дійшли до гарнізону у В’язі, оповиті славою кількох ефектних перемог, а Кульгавий, з тавром невдахи і залишками своїх сил втік у Клин. Він знав хто поставив його раком, але не міг нічого вдіяти. Його відносини з Леді були надто крихкі. Кульгавому залишалася тільки роль вірної кімнатної собачки. Йому потрібно здобути кілька визначних перемог, перш ніж думати про помсту нам чи Ловцю Душ.
Та мене це не дуже втішало. Скільки ниточці не витися, а кінець завжди буде.
Успіхи запаморочили голову Загребельному настільки, що він не зупинився після того, як захопив Форсберг. Він повернув на південь. Ловець Душ наказав нам залишити В’яз лише через тиждень після того, як ми туди прибули.