-- Ти непогано справився. Бачу, наклав шини так, як я тебе вчив.—Я пильно поглянув на Красунчика. – Тобі теж варто було б прилягти.
Я повернувся до Ворона. Лише спереду в нього було біля тридцяти ран, деякі з них глибокі. Я вселив нитку.
Елмо швидко обійшов по периметру, тоді приєднався до нас.
-- Кепсько? – запитав він.
-- Важко сказати. Він весь подірявлений. Втратив багато крові. Нехай Одноокий приготує свою юшку.
Одноокий вміє готувати суп з курки на травах, який мертвого поставить на ноги. Я покладаюся тільки на нього.
-- Як це трапилося, Красунчику, -- запитав Елмо.
-- Вони підпалили конюшню і налетіли на нас, коли ми вибігли.
-- Це я бачу.
-- Огидні вбивці, -- пробурмотів Корні. Хоча в мене склалося враження, що він більше оплакував конюшню, ніж наш дозор.
Елмо скривив кислу міну, немов надкусив зелену хурму.
-- Ніхто не загинув? Ворон постраждав найбільше? Важко в це повірити.
-- Один загинув, -- виправив його Красунчик. – Той старий. Друзяка Ворона. З села.
-- Щиголь, -- прогарчав Елмо. Щиголь не повинен був залишати фортецю в Ділі. Капітан не довіряв йому. Але Елмо не звернув уваги на це грубе порушення інструкцій.
-- Хтось гірко пошкодує, що зв’язався з нами, -- сказав він. Його голос був сухий, позбавлений будь-яких емоцій. Він немов зачитував гуртові ціни на ямс.
Цікаво, як Корнішон сприйме цю новину. Вони здружилися з Щиглем. Сонечко буде в розпачі. Щиголь був її дідусем.
-- Їм потрібен був тільки Ворон, -- сказав Корні. – Тому він весь побитий.
-- Щиголь став їм на заваді, -- додав Красунчик і вказав жестом. – Все інше трапилося тому, що ми не відступили.
Елмо поставив питання, яке бентежило й мене.
-- Чому повстанці так заповзялися на Ворона?
Піскар ошивався поблизу, чекаючи коли я візьмуся за глибоку рану в нього на лівому передпліччі.
-- Це були не повстанці, Елмо, -- сказав він. – А той тупий шматок лайна – капітан з села, де ми зустріли Щигля і Сонечко.