Я вилаявся.
-- Твоя робота зашивати, Док, -- сказав Елмо. – Ти впевнений, Піскар?
-- Звичайно, що я впевнений. Спитай Веселуна. Він теж його бачив. Решта – то вулична шпана. Коли ми врешті взялися до роботи, то добряче відлупцювали їх, -- він вказав пальцем. Біля вцілілої стіни конюшні лежав десяток трупів, складених штабелями мов дрова. Я впізнав тільки Щигля. Всі інші мали на собі місцеве лахміття.
-- Я теж його бачив, Елмо, -- промовив Красунчик. – І командував не він. В тіні позаду ховався ще один чувак. Він дав драпака, коли ми почали перемагати.
Корні теж тримався поблизу, мовчазний, але пильний.
-- Я знаю, куди вони пішли. Можу відвести вас туди, на Похмуру вулицю, -- запропонував він.
Я переглянувся з Однооким, який саме готував свою юшку, виймаючи всяку всячину зі своєї чорної торби.
-- Здається Корні знає нашого брата, -- сказав я.
-- Настільки добре, що знаю – їм це так просто не минеться.
Я поглянув на Елмо, той втупився в Корні. Ми завжди мали певні сумніви щодо власника конюшні. Корні почав нервувати. В Елмо, як і в кожного бувалого сержанта, був недобрий погляд. Нарешті, він сказав:
-- Одноокий, прогуляйся з цим типом. Вивідай у нього все.
Одноокий в кілька секунд загіпнотизував Корні. Вони прогулювалися поблизу і теревенили, як старі друзі.
Я перейшов до Красунчика.
-- Той чоловік в тіні. Він кульгав?
-- Це не Кульгавий. Занадто високий.
-- Все одно, такий напад неможливий без його благословення. Згоден, Елмо?
Елмо кивнув.
-- Ловець Душ був би страшно невдоволений, якби про це довідався. Тому згода на такий ризик, мабуть, походить з самого верху.
З вуст Ворона злетіло щось схоже на зітхання. Я поглянув вниз. Він трішки відкрив очі. Звук повторився. Я притулив вухо до його губ.
-- Зуад… -- прохрипів він.
Зуад. Горезвісний полковник Зуад. Ворог, якому він присягнувся дати спокій. Негідник Кульгавого для особливих доручень. Лицарський вчинок Ворона привів до жахливих наслідків.
Я сказав про це Елмо. Він був не дуже здивований. Можливо, Капітан розповів історію Ворона всім своїм взводним.