Елмо і я переглянулися. Гоблін і Одноокий видавалися занепокоєними. Ще немає? Вони повинні були повернутися до обіду. Я гадав вони відсипалися. Овочевий дозор завжди приїжджав бухий.
-- Я думав вони вже повернулися, -- сказав Елмо.
Гоблін жбурнув свої карти на купу. Під дією його сили, вони на мить зависли в повітрі. Він хотів показати, що ми були в нього на гачку.
-- Мабуть, потрібно перевірити, що там.
Карти Одноокого поповзли по столі, вигинаючись немов гусениці.
-- Я перевірю, Грубасику.
-- Я зголосився перший, Смердючка.
-- Я старший.
-- Перевірте обоє, -- запропонував Елмо. Тоді повернувся до мене.
-- Я збираю загін. Ти повідом Лейтенанта.
Він кинув карти й почав вигукувати імена, потім вирушив у бік стайні.
Копита вистукували в пилюці невпинний, барабанний ритм. Ми мчали швидко, але обережно. Одноокий був насторожі, однак важко кидати чари, коли їдеш верхи.
Проте ми вчасно зорієнтувалися. Елмо почав вимахувати сигнали руками. Ми розділилися на дві групи і продерлися крізь високі зарослі бур'яну біля дороги. Коли вигулькнули повстанці, ми схопили їх за горло. В них не було жодного шансу. Не пройшло й кількох хвилин, як ми знову були в дорозі.
-- Сподіваюся, там ніхто не почне задумуватися, звідки ми завжди знаємо, що вони збираються зробити, -- сказав мені Одноокий.
-- Нехай собі думають, що вони по шию в лайні, бо повсюди наші шпигуни.
-- Як шпигун спромігся би передати повідомлення в Діл так швидко? Наше везіння занадто неправдоподібне. Капітану слід попросити Ловця Душ перекинути нас звідси, поки ми ще чогось варті.
Він мав рацію. Як тільки наша таємниця розкриється, повстанці знешкодять наших магів своїми. Тоді нашому везінню триндець.
Перед нами виросли стіни Весла. Мене охопили поважні сумніви. Лейтенант так насправді не схвалив нашу вилазку. Капітан порве мені очко. Від його лайки в мене вуха зів’януть. Я встигну посивіти перш, ніж він дозволить мені залишити казарму. Прощавайте місцеві шльондри!
Міг би й подумати своєю макітрою. Я майже офіцер, як-не-як.
Перспектива чистити конюшні й нужники до кінця життя не лякала Елмо та його капралів. Вперед! – думали вони. Вперед, за честь загону. Тьху!
Вони не тупі, просто готові заплатити за непослух.
Коли ми в’їхали у Весло, той йолоп Одноокий ще й пісню затягнув. Він сам придумав цю дику і безглузду мелодію, та співав її голосом цілковито нездатним потрапити в ноти.