Судно привезло новини від контрабандистів, друзів Там-тама і Одноокого. Поговоривши з ними, Одноокий став ще більш понурим, хоча здавалося куди вже гірше. Він навіть уникав сварок з Гобліном, а це було його друге покликання. Смерть Там-тама підкосила його і відтоді горе не відпускало його. Він і словом не обмовився, про що розмовляв зі своїми друзями.
Капітан був не в кращому стані. В нього був мерзенний настрій. Гадаю, він прагнув і одночасно боявся потрапити на нові землі. Цей контракт означав потенційне відродження Загону, наші гріхи залишилися б позаду, в той самий час Капітан мав певні сумніви відносно служби, на яку ми вступали. Він підозрював, що Синдик мав рацію щодо північної імперії.
Наступний після візиту контрабандистів день приніс з собою холодні північні вітри. Під вечір туман обкутав береги півострова. Як тільки опустилася ніч, з туману виринула шлюпка і пристала до берега. Прибув легат.
Ми зібрали свій нехитрий скарб і почали прощатися з маркітантками, які поступово прибилися до нас з міста. Наші тварини й спорядження стануть для них нагородою за вірність та дружбу. Я провів сумну, ніжну годину з жінкою, для якої був чимось більшим, ніж підозрював. Ми не лили сліз і не брехали одне одному. Я залишив їй спогади й більшу частину свого жалюгідного багатства… Вона залишила мене з клубком у горлі та почуттям втрати, якого я не міг до кінця збагнути.
-- Спокійно, Док, -- бурмотав я, спускаючись з гори на пляж. – Це ж не перший раз. Ти забудеш її ще до того, як ми прибудемо в Опал.
На березі було з пів десятка шлюпок. В міру того, як вони заповнювалися, матроси з півночі спихали їх у воду. Веслярі починали гребти і за кілька секунд вони зникали в тумані. До берега підходили порожні шлюпки. Кожна друга перевозила наше спорядження і добро.
Матрос, який розмовляв по берильски, сказав мені, що на чорному кораблі повно вільного місця. Легат залишив військо в Берилі, охороняти маріонеткового Синдика -- іншого представника Червоних і далекого родича нашого колишнього роботодавця.
-- Сподіваюся, в них буде менше проблем, ніж у нас, -- сказав я і пішов думати свої невеселі думки.
Легат проміняв своїх людей на нас. Я підозрював, що він збирається використати нас і що нас чекає страшніша доля, ніж ми собі могли уявити.
Поки ми чекали, я кілька разів чув далеке завивання. Спочатку я подумав, що це співає Стовп, але повітря було нерухоме. Коли завивання повторилося, я втратив будь-які сумніви. В мене мороз пішов по шкірі.
Квартирмейстер, Капітан, Лейтенант, Мовчун, Гоблін, Одноокий і я дочекалися останньої шлюпки.
-- Я залишаюся, -- заявив Одноокий, коли боцман кивнув щоб ми сідали.
-- Залазь, -- наказав Капітан лагідним тоном. В такі моменти він найбільш небезпечний.
-- Я звільняюся. Повернуся на південь. Давно я там не був, вони вже забули про мене.
Капітан тицьнув пальцем в Лейтенанта, Мовчуна, Гобліна та мене і різким жестом вказав на шлюпку.
-- Я перетворю вас всіх в страусів… -- заревів Одноокий. Мовчун рукою закрив йому рота. Ми потягнули його до шлюпки. Він звивався, як змія у вогні.
-- Ти залишишся з сім’єю, -- сказав Капітан м’яко.
-- На три, -- весело крикнув Гоблін і швидко порахував. Коротун описав дугу, перекрутився у польоті та гепнувся в шлюпку. Він вигулькнув над планширом, лаючись і бризкаючи на нас слиною. Ми засміялися, на радощах, що він врешті показав характер. Під керівництвом Гобліна ми накинулися на Одноокого і притиснули його до лавки.
Матроси відчалили. Як тільки весла торкнулися води, Одноокий затих. Він виглядав як людина, яку везуть на шибеницю.
Показалася галера – нависла, невизначена форма, трохи темніша, ніж навколишня темрява. Я почув приглушені туманом голоси моряків, скрип шпангоутів і такелажу, задовго до того, як повірив своїм очам. Шлюпка ткнулася носом у підніжжя трапа. Знов пролунало завивання.
Одноокий спробував вискочити за борт. Ми вгамували його. Капітан притиснув його п’ятою чобота.
-- В тебе був шанс поговорити з нами. Ти не захотів. Тепер живи з цим.