Ми всілися, повернувшись спинами до маяка. В нас було враження, що ми дивилися на світ, не споганений людьми. Інколи мені здається, що без нас світ був би кращим.
-- Наближається корабель, -- сказав Елмо.
Я не бачив його, аж поки вітрило не спіймало проміння вечірнього сонця, спалахнувши оранжевим трикутником, обрамленим золотом, що здіймався і падав у морських хвилях.
-- Каботажний. Тонн десь на двадцять.
-- Доволі великий.
-- Як на каботажний. Судна дальнього плавання досягають вісімдесяти тонн.
Час плівся як манірний педик. Ми спостерігали за кораблем і китами. Я почав фантазувати. Сотий раз я спробував уявити собі нову землю, спираючись на розповіді торговців, які я чув від третіх осіб. Напевно ми попливемо через Опал. Розповідали, що Опал – дзеркальне відображення Берила, тільки трохи молодше місто…
-- Той йолоп зараз налетить на скелю.
Я повернувся до реальності. Судно було небезпечно близько від гострих виступів. Воно змінило курс на румб і пройшовши в ста метрах від перешкоди, стало на попередній курс.
-- Це трохи оживило наші сірі будні, -- зауважив я.
-- Одного прекрасного дня, коли ти скажеш щось без свого сарказму, я скручуся в клубок і тихенько помру, Док.
-- Сарказм не дає мені зійти з розуму, друже.
-- Тут я з тобою посперечаюся, Док.
Я почав знов дивитися в обличчя завтрашньому дню. Краще це, ніж оглядатися назад. Однак завтрашній день відмовлявся скинути з себе маску.
-- Він розвертається, -- повідомив Елмо.
-- Що? А…
Корабель похитувався на хвилях, ледь рухаючись, а його ніс повернувся до берега прямо під нашим табором.
-- Може повідомимо Капітана?
-- Гадаю, він вже знає. Не забувай про чатових на маяку.
-- Ясно.
-- Пильнуй на випадок якщо ще хтось заявиться.
Шторм пересувався на захід, заслонивши небокрай і вкривши море тінню. Холодне, сіре море. Зненацька, думка про подорож морем вселила в мене жах.