-- Слухаюсь, сер.
Зрозуміло. Щось його гризло. Я відступив до дверей…
Пролунав довгий, пронизливий і безнадійний крик, який раптово обірвався. Він донісся з апартаментів Синдика. Я витягнув меч, вибіг крізь двері й… налетів на Красунчика. Красунчик впав. Я стояв над ним і тупо намагався збагнути, чому він повернувся так швидко.
-- Ходи сюди, -- наказав Капітан. – Хочеш, щоб тебе вбили?
З апартаментів Синдика пролунали нові крики. Смерть не перебирала.
Я затягнув Красунчика в кімнату. Разом ми закрили й забарикадували двері. Я стояв, спершись на двері спиною, закривши очі й важко дихаючи. Можливо це тільки моя уява, але мені здалося, що я почув гарчання, коли щось тихо пройшло повз нас.
-- Що далі? – запитав Красунчик. Він побілів як полотно. Руки в нього тремтіли.
Капітан закінчив шкрябати листа. Вручив його Красунчикові.
-- Далі ти ще раз підеш туди.
***
Хтось грюкнув у двері.
-- Чого треба? – гаркнув Капітан.
Обізвався голос, приглушений грубими дошками.
-- Це – Одноокий, -- сказав я.
-- Відчиняй.
Я відчинив. В кімнату проштовхнулися Одноокий, Там-там, Гоблін, Мовчун та ще з десяток інших. Враз стало душно і тісно.
-- Людина-леопард вже в Бастіоні, Капітане, -- сказав Там-там. Він забув постукати в барабан, який понуро висів у нього на стегні.
Ще один крик з апартаментів Синдика. Отже, моя уява таки підманула мене.
-- Що нам робити? – запитав Одноокий. Коротун з темною, зморщеною шкірою, не вищий за свого брата, одержимий дивним почуттям гумору. Одноокий був на рік старший за Там-тама, але в їхньому віці вже ніхто не зважав на це. Якщо вірити Літописам, обом було понад сотню років. Він був переляканий. Там-там був на межі нервового зриву. Гоблін та Мовчун також тремтіли.
-- Воно переб’є нас одного за одним.
-- Його можна вбити?
-- Вони майже непереможні, Капітане.