-- Якого біса ти допомагатимеш нам?
-- Ваш загін буде безробітним. Я з радістю підпишу з вами контракт. На Півночі потрібні хороші солдати.
Дзень–дзелень. Впертий дзвоник не вщухав. Він хоче найняти нас? Якого милого?
Щось підказувало мені, що зараз не варто питати про це. Я змінив тему.
-- А що з форвалаком? – Зробив я хід конем.
-- Тією тварюкою, що вирвалася з гробниці? – голос посланця нагадував воркотання коханої жінки, що манить тебе. – Можливо й для неї знайдеться робота.
-- Ти зможеш її контролювати?
-- Коли вона виконає свою місію.
Я згадав блискавку, що знищила заклинання ув’язнення на бронзовій плиті, яка тисячу років опиралася будь-яким втручанням. Я впевнений, що нічим не зрадив своїх підозр. Проте посланець засміявся.
-- Може так, цілителю. А може й ні. Цікава загадка, правда? Повертайтеся до Капітана. Вирішуйте. Але швидко. Ваші вороги не сплять.
Він жестом прогнав нас.
-- Просто віднеси скриньку! – Капітан гаркнув на Красунчика. – А потім тягни свою сраку сюди.
Красунчик взяв кур’єрську скриньку і пішов.
-- Ще хтось хоче щось сказати, вилупки? У вас був шанс позбутися мене. Ви його просрали.
Всі були як на голках. Капітан зробив посланцю зустрічну пропозицію і той запропонував своє заступництво у випадку смерті Синдика. Красунчик поніс відповідь Капітана.
-- Ти не знаєш, що витворяєш. Ти не знаєш з ким зв’язуєшся, -- бурмотів Там-там.
-- Так просвіти мене. Ні? Док. Яка там ситуація?
Я щойно повернувся з вилазки в місто.
-- Там дійсно чума. Хоча, я з такою раніше не зустрічався. Напевно, що форвалака -- вектор.
Капітан глянув на мене скоса.
-- Лікарський термін. Вектор це переносник інфекції. Чума вибухає навколо тих місць, де знаходили її жертви.
-- Там-там? Ти ж знаєш цю тварюку, -- гаркнув Капітан.