— Це не вепр… — сказала Марія.
— І не вовк… — додав Макар.
— І не ведмідь.
А потім вони разом перехрестилися. Адже побачили диво: по дорозі, освітленій місяцем, їхав візок незвичайної конструкції — критий чорним металом, на чотирьох товстелезних колесах. Він деренчав, пускав пару й не був запряжений кіньми. Зупинившись біля воріт, візок видав звук, схожий на гудок пароплава.
— Це авто… автомобіль, — сказав Ярема. — Я бачив такі на малюнку в журналі!
— Відчини йому браму, побачимо, що це за гості до нас! — наказав синові Макар.
Ярема накинув кожух і побіг до брами.
З вікна Макар і Марія бачили, як авто заїхало на подвір'я. З нього вийшов чоловік у шубі і обійняв Ярему.
— Арсен! — скрикнула Марія і заплакала.
— Повернувся… — прошепотів Макар.
Вони вже хотіли бігти до дверей, але зупинились. Побачили, як Арсен відчинив задні дверцята свого залізного звіра і… обережно вийняв звідти великий хутряний згорток. Йому допомагав Ярема.
З цим великим хутряним згортком на руках Арсен і увійшов до батьківської оселі.
Макар і Марія мовчки стояли посеред кімнати. Побачивши батьків, Арсен посміхнувся. На його віях танув сніг і стікав по щоках, мов сльози.
Арсен передав згорток Яремі й кинувся до батьків, обійняв їх і став перед ними на коліна.
— Ось я повернувся, — сказав він. — Прошу нашого вибачення і благословення.
Батьки були щасливі.
— Накривай, мати, на стіл! Наш син повернувся! — весело вигукнув Макар.
— Почекайте… Я не сам… — сказав Арсен.
Він підійшов до Яреми, який просто закляк на порозі, заглядаючи в той згорток. Арсен перейняв ношу з рук старшого брата і підніс до батьків.
І ті теж заклякли, заглядаючи: там, огорнута хутром і білою пуховою хусткою, спала прекрасна жінка. Вона тяжко дихала і не прокидалася.
— Це моя дружина, — сказав Арсен. — Вона застуджена. Її треба лікувати. Одна надія на наше зілля, мамо!
У хаті заметушилися. Жінку перенесли в найкращу кімнату, розтерли зіллям, поклали під теплі ковдри. А коли температура спала і жінка заснула здоровим сном, родина зібралася за столом.