За день до того, як гримнув Чорнобиль, Микола прийшов додому пізно вночі, прийшов веселий, сказав:
— Все.
Софія сиділа на кухні в нічній сорочці, курила, не в затяжку, а так, щоб показати, що вона хвилюється, жде, а він десь гуляє, однак не дорікнула Миколі й словом, навіть, здається, зраділа, що він у гуморі, підсів до неї погомоніти. Останнім часом у нього рідко з’являлось таке бажання, цілими вечорами просиджував у своїй кімнатині, щось там писав, мучився, а коли й виходив, то був, як хмара, мовчав, і те затяте мовчання Софія зносила тяжче, аніж скандал.
Він і сам страждав від нього не менше, знав, що це зводить між ними ще більшу стіну, але й у словах не знаходив ради: минув для них той золотий час, коли можна говорити про дощ і про сніг, про моди і фільми, про Аллу Пугачову й солом’яного бичка, можна говорити, зазираючи одне одному в очі, несусвітні дурниці і знаходити в тому неабияку втіху.
А тоді, пізно вночі, він прийшов веселий, сказав:
— Все!
— Що все? — спитала Софія.
— Я послав того самодура під три чорти.
— Шефа?
— Авжеж. Виказав усе, що про нього думав, і поклав на стіл заяву.
— Ти пішов з видавництва?
— Уявляєш, натрапляє він у рукописі на те місце, де герой купує цукерки «Пікова дама», викреслює навхрест, а мені погрожує доганою. Вгадай чому? — У Миколи був той вигляд, який Софія називала «равлик-павлик виставив ріжки».
— Гм… Дефіцитні цукерки?
— Я теж спершу подумав, що Лука Лукич засумнівався в реальності такого факту. Але річ не в тому.
— «Пікова дама»… Щось пов’язане з картами?
— Та ні, — тішивсь Микола. — Ніколи не вгадаєш, я сам довго не міг второпати, де тут крамола.
— То де ж?
— А в цукерках!
— Ну, звісно. — Софія знизала плечима: загримів з роботи і гопки скаче. Загадки загадує.
— Виявляється, «Пікова дама» з лікером. А це, каже Лука Лукич, алкогольна пропаганда. У той час, каже, коли весь наш народ бореться із зеленим змієм… Ну, тут уже я не стримався, послав його…
— А сам куди? На кондитерську фабрику? Чи на лікеро-горілчаний?
— А нікуди! — сказав він, вловлюючи розчарування в її голосі. І повторив дражливо: — Ні-ку-ди!