— Ну, не знаю. Певно я перебуваю на мікроскопічному сегменті того, пардон, сього світу. Принаймні поподорожувати поза ним, тобто за цим сегментом, можна?
Серафим засяяв своєю чарівною усмішкою. Однозначно, він починав подобатися Артемові. І здається, симпатія була взаємною: представнику найнижчого рангу в божественній ієрархії було цікаво з молодим і кмітливим прибульцем зі світу «живих».
— Ти ж недавно зробив правильний висновок, гідний мешканця XXI століття, — сказав Серафим. — У кожного свій той світ, або, як ми це називаємо, second life file — «файл другого життя». Потрапити у чужий файл неможливо. Або принаймні небажано.
— Second life? Друге життя? Я правильно почув? — ошелешено подивився на Серафима Артем.
— Так-так! — розсміявся Серафим.
— Ні, я маю на увазі… Яке відношення має ваше «друге життя» до віртуального простору, в якому «зависає» молодь, тікаючи від буднів реального життя?
— Беспосереднє. Коли ми на молодіжній серафимсько-ангельській-архангельській конференції радилися: що б таке зробити, аби люди легше після так званої смерті адаптувалися до так званого потойбічного світу, швидше могли збагнути, як у ньому організовано простір, зрозуміли його логіку, — ми запустили цю мульку в життя…
— Феноменально…
— Ти не звернув увагу, що слово file — переставлене life?
Артем замислився.
— Отже, у кожного свій файл… — буркнув Артем собі під ніс, а тоді звернувся до Серафима:
— А наскільки широкий мій файл?
— Це залежить від того, скільки інформації ти туди закачав за своє життя.
— От я якраз про це. Думаю, що цей лабіринт будинків і дворів, з якого я не можу вибратися, це ще не все. Має бути ще щось у моєму файлі.
— Секрет полягає в тому, що тут час не біжить лінійно. Тут швидкість інакша, тут бувають прискорення і часові чорні діри. Але, як і в лінійній моделі, ми не знаємо або не хочемо знати, що попереду. Можливо, хтось із тих чуваків, яких ти сьогодні зустрів, таки натрапить на вихід, який ти шукаєш, і після тривалого перебування в цьому київському домі вийде на інший рівень…
— От! — перебив його Артем. — От, що я інтуїтивно шукаю: вихід на інший рівень. Не хочу застосовувати медієвістичну термінологію, щоб ти з мене не кепкував… — Артем задумався, — але й не хочу вживати лексикон геймерів… Але краще вже медієвістика. Отже, якщо йти за православною ідеєю, ми зараз на рівні митарств? Значить, звідси має бути вихід або в пекло, або в рай.
Серафим розреготався.
— Коли мені це говорить бабулька, я розумію, а коли магістр Оксфорду, це не просто смішно, а ульотно смішно. Ану ще раз повтори про митарства!..
Артем не образився.
— То що це таке? — натомість запитав він.
— Second life as it is. Це твоє життя після життя. Ти сам його будуєш. Як було і в твоєму колишньому житті. Ти починаєш з якогось старту, а далі все залежить від тебе самого.
Серафим поплескав його по плечу: