— Не розумію, мадам,— простогнав він,— навіщо вам ванна?.. Хіба тут немає моря?
В цілковитому мовчанні ми повернулись до готелю.
Наступного ранку мама запропонувала взяти таксі й поїхати на пошуки самим. Вона була певна, що десь на острові все ж таки причаївся будинок з ванною. Ми не поділяли материного оптимізму, ремствували й нарікали, поки вона вела нас, мов непокірну отару, до зупинки таксі на центральному майдані. Таксисти, завваживши нашу простодушність, налетіли на нас, ніби яструби, силкуючись перекричати один одного. їхні крики чимраз гучнішали, очі горіли, вони скреготіли зубами, тягнули нас врізнобіч і, здавалося, от-от розірвуть на шматки. Насправді ж це була звичайнісінька суперечка — просто ми ще не звикли до грецького темпераменту і думали, що наше життя в небезпеці.
— Ларрі, що робити?— зойкнула мама, насилу вириваючись з обіймів опасистого водія.
— Скажіть їм, що ми поскаржимося британському консулові!— перекрикуючи лемент водіїв, порадив Ларрі.
— Не кажи дурниць, синку,— задихалася мама.— Розтлумач їм, що ми нічого не розуміємо.
Марго, скупо всміхаючись, додала свою лепту до сварки.
— Ми англійці!— заверещала вона.— Не знаємо грецької!
— Якщо цей тип іще раз штовхне мене, я заціджу йому в око,— пригрозив Леслі, червоний від обурення.
— Ну-ну, синку,— втихомирювала його мама, відбиваючись од шофера, який енергійно тягнув її до своєї машини.— Думаю, вони не хочуть нас образити.
Нараз, перекриваючи клекіт голосів, пролунав глибокий, сильний, розгонистий бас:
— Гей! — І ламаною англійською мовою запитав:— Чому ви не берете з собою тлумача?
Обернувшись, ми побачили біля узбіччя старенький «додж», а за кермом невисокого гладуна з м’ясистими руками й широким обвітреним обличчям; на голові — хвацько заломлений кашкет. Він одчинив дверцята, викотився на тротуар і почимчикував прямо до нас. Спинився і, грізно насупившись, уп’явся в гурт принишклих водіїв.
— Вони чіплялись до вас?— звернувся він до мами.
— Ні, ні,— сказала неправду мама.— Просто ми не могли порозумітись.
— Вам потрібен хтось, хто вмів би балакати вашою мовою,— повторив незнайомець.— А то ці лайдаки... пробачте на слові... обшахрують рідну матір. Стривайте, ось я їм всиплю!
І він по грецькому так закляв водіїв, що ледве не збив їх з ніг. Ображені таксисти, жестикулюючи, слухняно посунули до своїх машин, а цей дивак послав їм навздогін останній нищівний залп грецьких проклять і знову обернувся до нас.
— Куди вам їхати?— запитав він майже люто.
— Чи не допомогли б ви нам підшукати житло? — промовив Ларрі.
— Залюбки. Я повезу вас куди завгодно, лишень скажіть.
— Ми шукаємо дім з ванною,— твердо заявила мама.— Ви знаєте такий?
його засмагле обличчя кумедно скривилось, чорні брови насупилися в задумі.