— Наше прізвище Даррелл. Сподіваюсь, для нас зарезервовано кімнати?
— Так, мадам,— відповів господар, бокуючи від Роджера.— На другому поверсі... чотири покої з балконом.
— Чудово!— засяяла мама.— Тоді ми відразу підемо нагору і трохи відпочинемо з дороги.
І з величною гідністю вона повела свою сім’ю вгору сходами.
Незабаром ми спустились униз і поснідали в просторій незатишній кімнаті, захаращеній порошними пальмами в шапликах та кривобокими скульптурами. Обслуговував нас консьєрж із бакенбардами, який, переодягнувшись у фрак і целулоїдну рипучу маніжку, зробився тепер метрдотелем. Частування, проте, було тривним і смачним, ми добре підкріпились. Коли подали каву, Ларрі, вдоволено зітхнувши, відкинувся на стільці.
— Пристойна їжа,— розщедрився він на похвалу.— Якої ви думки про це місце, мамо?
— Годують тут непогано, синку,— ухильно відповіла мама.
— А вони привітні хлопці,— вів далі Ларрі.— Сам господар пересунув моє ліжко ближче до вікна.
— Він був не надто привітний, коли я попросив у нього паперу,— сказав Леслі.
— Паперу?— перепитала мама.— Нащо тобі папір?
— Для туалету... там його не було,— пояснив Леслі.
— Шшш! Не за столом,— прошепотіла мама.
— Ти, мабуть, погано дивився,— ясно й чітко промовила Марго.— Там його повен ящичок.
— Марго, серденько!— вжахнулась мама.
— В чім річ? Ти не помітила ящичка?
Ларрі хихикнув.
— Через деяке чудернацтво міської каналізації,— люб’язно пояснив він,— цей ящичок призначено... е... для відходів...
Марго зашарілась.
— Ти маєш на увазі... що це було... Боже мій! Я ж могла чимось заразитися!
Сестра розплакалась і вибігла з їдальні.
— Антисанітарія,— суворо сказала мама.— Це справді бридко. Помилились ви чи ні, в кожному разі тут можна підхопити черевний тиф.
— Ніхто не помилявся б, якби тут був порядок,— зауважив Леслі.