Дівчинка здригнулася:
— Як це?
— Ти собі легковажно стрибаєш по світі. Жоден камінь так не зуміє.
Щойно тепер Сесілія цілком виразно побачила його обличчя. Воно було набагато гладше й чистіше, ніж у людей, але й трохи блідіше. Вона уже почала звикати, що він не має волосся на голові. А тепер помітила відсутність вій та брів.
Ангел підійшов до дівчинки і сів на стільці біля її ліжка. Кроки в нього були такі легкі, аж здавалося, ніби він узагалі не торкається підлоги, а пливе кімнатою. Очі світилися, наче пара зелено-блакитних коштовних камінців, а коли він усміхався, як-от зараз, зубки зблискували, ніби білі скалки мармуру.
Під час розмови Сесілія не раз прикипала поглядом до його лискучої голови і врешті не витримала:
— Можна тебе дещо запитати про твоє волосся?
Аріель засміявся:
— Ну що ж, питай. Тоді, можливо, ми поговоримо і про твоє волоссячко.
Вона потупила очі в перину:
— Я думала, що ангели мають довге, світле волосся.
— Це тому, що ти все бачиш у дзеркалі, тобто саму себе.
Відповідь її не цілком задовольнила:
— Ти не можеш просто сказати, чому в тебе немає волосся?
— Шкіра й волосся — це те, що постійно росте на тілі, а згодом відпадає. Це щось таке, що нерозривно пов’язане з плоттю і кров’ю і повинно захищати від пилу та бруду, холоду та спеки. Шкіра й волосся одного походження з хутром тварин і не мають нічого спільного з ангелами. Ти б ще спитала, чи ми чистимо зуби або чи стрижемо нігті що другої суботи.
— Ви нічого цього не робите?
Аріель похитав головою:
— Не це робить нас схожими одні на одних.
— А що тоді?
Він глянув на дівчинку згори вниз:
— І ангели, і люди мають душу, яку створив Бог. Проте ви маєте ще й тіло, яке живе своїм життям. Ви ростете й розвиваєтеся точнісінько так само, як рослини та тварини.
— Фу, — зітхнула Сесілія. — Мені не подобається думати, ніби я тварина.