Аріель знову засміявся, цього разу голосніше.
— Ангели не ростуть на деревах. Насправді ми зовсім не ростемо, тому не можемо стати «дорослими».
— Я зараз зомлію! — вигукнула Сесілія.
— Буде шкода, ми так гарно розговорилися.
— Але я вважала, що майже усі ангели дорослі, — наполягала дівчинка.
Аріель стенув плечима:
— Це не твоя вина. Ти можеш тільки вифантазовувати потойбічний світ.
— То ти гадаєш, ніби дорослих ангелів не буває?
Аріель зайшовся перлистим сміхом. Сесілії це нагадало звук розсипаних по кухонній підлозі кульок, якими бавився Лассе. Того разу вона не допомогла братикові їх позбирати.
— Отже, не існує ані одного дорослого ангела? — допитувалася Сесілія. — Про мене, хай буде так. Але ж нас переконують, що на небі аж юрмиться від дорослих ангелів.
Якусь мить панувала тиша, а тоді Аріель випростав елегантним жестом руку:
— На небі аж юрмиться від дорослих ангелів! — проголосив він. — Аж юрмиться!
Сесілія промовчала, тому Аріель говорив далі:
— З тобою так цікаво розмовляти, Сесіліє.
Сесілія почала гризти свій великий палець і раптом випалила:
— Цікаво, як бути дорослою.
Аріель усівся на стіл, звісивши босі ніжки:
— Хочеш поговорити про це?
Сесілія лежала й дивилася у стелю:
— Мій учитель каже, що дитинство — лише етап на шляху до дорослості. Тому нам слід старанно виконувати всі наші домашні завдання, щоб підготуватися для дорослого життя. Хіба не так?
Аріель кивнув:
— Зовсім навпаки.