На хвилину Кларенс пожалкував, що почав цю розмову, але вперто повторив свої слова. Хлопчик досить точно змалював постать незнайомого, і це розвіяло сумніви містера Пейтона. Містер Пейтон на хвилину вийшов, і повернувся разом з Гаррі й ще одним чоловіком.
— Ти певен, що бачив індійця? — спитав містер Пейтон підбадьорливо.
— Авжеж, сер.
— Так само впевнений, як в тому, що твій батько — полковник Брант і що він помер? — додав Гаррі з неприємним сміхом.
У хлопця на очі навернулися сльози.
— Я ніколи не брешу, — твердо промовив він.
— Я вірю тобі, Кларенс, — спокійно сказав містер Пейтон. — Але чому ти досі мовчав.
— Мені не хотілося говорити про це при Сюзі і при… ній, — сказав Кларенс, запинаючись.
— При кому?
— При місіс Пейтон, сер, — червоніючи, прошепотів Кларенс.
— О! Ви бачите, яка делікатність! — глузливо вигукнув Гаррі.
— Годі! Дай йому спокій! — грубо обірвав містер Пейтон свого помічника. — Хлопець знає, що говорить. Але, — продовжував він, звертаючись до Кларенса, — як трапилося, що індієць тебе не помітив?
— Я сидів дуже тихо, боячись, розбудити Сюзі, — відповів Кларенс, — і, крім того… — Він завагався.
— Що?
— Він більше стежив за тим, що робите ви, — сміливо сказав хлопчик.
— Так воно й є, — втрутився в розмову третій, розвідник, що, певно, мав досвід в таких справах, — індієць знаходився з навітряного боку до Кларенса, а тому навіть його гострий нюх не міг виявити присутності хлопця, це був, певно, дозорний з ар'єргарду, інші пішли вперед, щоб перерізати нам дорогу. Більше ти нічого не бачив?
— Ще раніше я бачив койота, — сказав Кларенс, підбадьорений несподіваною підтримкою.
— Та постривайте! — звернувся розвідник до Гаррі, що заходився від реготу. — Це теж, вірна прикмета. Койот не піде по слідах індійців, він знає, що після них поживи не знайде. Коли ти бачив койота?
— Зараз же після того, як ми злізли з фургона, — відповів Кларенс.
— Все ясно, — промовив чоловік задумливо. — Вони сполохали койота, і він побіг попереду індійців або збоку. Індійці зараз між нами і тим караваном, можливо, вони переслідують його.
Містер Пейтон жестом дав зрозуміти, що при хлопцеві про це говорити не слід. Кларенс був здивований, помітивши цей жест. Після цього чоловіки почали розмовляти пошепки, але Кларенс ясно почув останні слова досвідченого розвідника:
— Це вже нічого не дасть, містер Пейтон. Зніматися зараз з місця — даремно рискувати. Та й звідки ви знаєте, чи не на нас вони гострять зуби. Якби ми не звернули з великого шляху, коли помітили дітей, то, можливо, потрапили б в якусь пастку. Мені здається, що нам просто пощастило. Треба розставити якнайбільше вартових і залишатися на місці до ранку. Перевіряти варту буду я особисто.