Той простягнув чек — Кармайкл встиг помітити суму і мало не ахнув від здивування — і вийшов. Його автомобіль стояв тут же.
Кармайкл підійшов до дверей, виглянув на вулицю. Рум’янолиций чоловік був явно збуджений. Водій з флегматичним виглядом чекав, поки той квапливо розгортав пакунок.
— Навряд чи мені потрібна реклама, містере Кармайкл, — озвався Теллі. — У мене добірна клієнтура, дбайливо підібрана.
— Може вас зацікавить наш щотижневий економічний бюлетень.
Теллі ледве утримався від сміху.
— Не думаю. Це за межами моїх інтересів.
Рум’янолиций чоловік врешті розгорнув пакунок і видобув з нього яйце. Наскільки Кармайкл міг бачити зі свого спостережного пункту коло дверей, то було звичайнісіньке яйце. Та його власник дивився на нього майже з обожнюванням. Якби навіть уявити собі, що всі кури на землі повимирали років десять тому, то й тоді б чоловік так не радів тому яйцеві. На вкритому флоридською засмагою обличчі з’явився вираз глибокої полегкості.
Він сказав щось водієві, й машина, тихо рушивши з місця, щезла з очей.
— Ви торгуєте сільгосппродуктами? — спитав Кармайкл.
— Ні.
— Тоді, може, ви скажете мені, у чому полягає ваш бізнес?
— Я б радше утримався, — відказав Теллі. Кармайкл відчув — пахне сенсацією.
— Звісно, я міг би дізнатись про вас через Раду Підприємців…
— Ви не змогли б.
— Чому? Їм було б цікаво знати, що яйце, яке ви продали одному з покупців, обійшлось йому в п’ять тисяч доларів.
— Коло моїх клієнтів настільки обмежене, що я просто змушений призначати високу ціну. Гм, а чи знаєте ви — один з китайських мандаринів прославився тим, що був готовий платити тисячі срібних монет за яйця, якщо було доведено їхнє стародавнє походження.
— Той чоловік не китайський мандарин, — заперечив Кармайкл.
— Ну, досить. Як я вже казав, мені не потрібна реклама.
— Гадаю, що ви помиляєтесь. Я деякий час займався рекламою, вивіска написана задом наперед, а це і є звичайний рекламний трюк.
— Тоді ви не психолог, — зазначив Теллі. — Просто я можу дозволити собі задовольнити власні примхи. Протягом п’яти років я щодня дивився на цю вітрину зсередини і читав напис ззаду наперед. Це дратувало мене. Чи ви знаєте як дивно починає виглядати слово, якщо на нього довго дивитися? Будь-яке слово. Воно перетворюється на щось непідвладне людській мові. Тож, виявилося, що у мене через цей напис починається невроз. Читання ззаду наперед не має ані найменшого сенсу, проте я продовжував читати і намагався зрозуміти зміст. Коли ж я став повторювати про себе «Аберт мав ощ, ет омєам им» і шукати філологічні похідні, то покликав оформлював вітрин. А люди, яким потрібен мій товар, ходять сюди й далі.
– Їх не багато, — проникливо мовив Кармайкл. — Ми з вами на Парк-авеню. А утримувати тут крамницю — це коштує дуже дорого. Ніхто з тих, що мають низькі прибутки, та й середні також, сюди не зайде. Отож, ви маєте справу з верхами.
— Так, — погодився Теллі, — ви маєте рацію.