Від входу обережно показався Кирпатий, а лише кілька хвилин тому він казав, що йде до міста. Я нахилив голову й удав, що не помітив його. Він, певно, подумав, що я його не бачив, і повернув назад.
Ось один, який за своєю ініціативою або за чиїмось наказом стежить за мною. Бо я новенький? Чи ще й досі не з'ясували, що я за людина? Що б там не було, він ні на мить не завагається придушити мене серед ночі або штрикнути ножем у спину. Тільки-но засумнівається в моїй поведінці. А то й без сумніву — досить Кларкові чи Безрукому моргнути…
Поживемо — побачимо…
Сидів, а мені кортіло навшпиньках увійти до спальні й застукати Кирпатого за перевіркою моїх шухляд і валізи. Але який у цьому сенс! Тільки дам привід для зайвих підозрінь.
З гаража виїхав спортивний «опель» і зупинився напроти альтанки.
— Прошу, пане Ог… Огнен… Адже так?
— Огнян.
Дейвіс відчинила дверцята й з фамільярністю давньої знайомої рухом голови запросила мене сісти.
— Вибачайте, чи не дуже я нахабна? Зовсім не хочу псувати вам програму.
— Якам там програма в сіромахи й одинака, міс Дейвіс!
— Не знаю, але здається, вчинила нахабно. Болгари звичайно тлумачать такі вчинки як легку поведінку.
— Та прошу вас!
— Гаразд, тоді чим я можу спокутувати своє нахабство?
— Ви така люб'язна й уважна дама, що ніяковію, мов юнак, і не знаю, як вам віддячити.
— О, ви починаєте говорити як закоханий!
Ми рушили. Вона скоса глянула на мене й сказала:
— Нема чого ніяковіти, це вам не пасує. Такий показний мужчина, а від присутності жінки червоніє. Коли ви приїхали з полковником Кларком і вийшли з машини, я побачила вас із вікна й зразу зрозуміла, що ви атлет.
Вона замовкла. Напевно, спостерігає за мною й оцінює мою реакцію. Я зробив вигляд, наче не почув нічого цікавого. Немов провінціал, роздивлявся на світлову рекламу — річ, яка справді мене вражала і про яку в наших газетах тоді писали з насмішкою.
— Уявляю собі, як дівчата за вами… Є якесь таке підходяще слово?
— Побивалися.
— Так, так. Як дівчата у Болгарії побивалися за вами. Навіть бачу вас у юнкерській формі на тому бульварі… Як він називається? Ага, Руський. Попід каштанами. Гімназистки і студентки переслідують вас юрмою. Чи не так, чого ви мовчите?
— Ви наче добре знаєте Софію.