«Глеками» називалися схованки для зв'язку з помічниками в Болгарії.
— Манол загинув біля одного, Євтим — біля другого. Глеки були провалені, міліція постійно чатувала коло них. Коли вже цьому прийде край, матері його ковінька, та коли буде кому тебе пригорнути чи кого тобі цілувати, як повернешся!..
Мені ледве вдалося вислухати його розповідь про перехід до Болгарії, як у дверях з'явився прислужник. Власне, це був охоронець і — як пізніше довідався — кат «Американського курорту». Неймовірно могутній і кремезний. Звичайно люди такої статури незграбні, але цей, сорокарічний, був спритний, як пантера.
— Містер Кларк просить пана до себе, — сказав англійською мовою охоронець.
Неголений повільно підвівся.
— Зараз йому влетить за те, що одразу прийшов сюди, а не поголився спершу, не почистився, — проказав сам до себе Стойно і вийшов.
Я помітив, що він похитав головою. Що це могло означати?
Кирпатий розхвилювався й мало не вхопив за петельки Безрукого:
— Дайте мені перейти кордон! Я мушу відпустити на небо три душі, а тоді хай буде що буде.
Безрукий стояв нерухомо, закусивши нижню губу. Він похнюпився, і я бачив його набряклу шию. На його сигареті не було попелу, але він безперервно постукував по ній пальцем.
Озвалися й інші:
— Нас усього жменька, треба залучати більше людей.
— Треба визволяти людей з таборів.
— Ви обидва з Кларком мусите проїхатись по таборах.
Безрукий зітхнув і мовчки вийшов. Того дня він не повернувся до нас.
А той, хто живий повернувся з Болгарії, прийшов надвечір справді випрасуваний, виголений, уже не стомлений.
Я спостерігав за Стойном. Помітив його скептичну усмішку. Збагнувши, що я спостерігаю за ним, він знітився.
Ми сиділи в клубі. Кидали кості й співали тихо, наче в інтимному товаристві. Я намагався, щоб мій голос звучав розчулено:
Стойно устав і підійшов до вікна. Той, що ранком повернувся, запалив сигарету. Зайшовся кашлем і удав, що лютий тютюн нагнав сльози, але всі зрозуміли, від чого були ті сльози.
Кирпатий грюкнув кулаком по столі. Дошка, на якій ми грали, впала на підлогу.
— Замовкни! Замовкни, бо ти мені серце краєш цією піснею!
Ми розбрелися по кімнатах. Була п'ятниця, а по цих днях нам дозволялося виходити в місто. Мої співжильці запросили мене на прогулянку, але я сказав, що не маю настрою. Коли всі розійшлися, я пішов до альтанки.