(Зазначу, до речі, що вищезгадана газета відтоді стала називати мене «Твеном, Осквернителем Могил»).
Невдовзі мою увагу привернула ще одна стаття:
Достойний кандидат. Містер Марк Твен, що мав учора ввечері виступити з нищівною промовою на мітингу незалежних, не з’явився туди своєчасно! У телеграмі, надісланій лікарем містера Твена, повідомлялося, що його збив з ніг екіпаж, що йому переламано в двох місцях ногу, що він терпить тяжкі муки і подібні до цього дурниці. Незалежні щосили намагалися прийняти на віру цю жалюгідну відмовку і вдавали, нібито не знають справжньої причини відсутності цього запеклого негідника, якого вони вибрали своїм кандидатом. Учора ж увечері якийсь п’яний як хлющ тип рачки вповз у готель, де живе містер Твен. Тож нехай незалежні спробують довести, що ця п’яна тварюка не був сам Марк Твен. Нарешті ми спіймали їх на гарячому! Тепер не викрутяться! Весь народ суворо запитує: «Хто був той чоловік?»
Якусь мить я не вірив своїм очам. Не може бути, щоб моє ім’я пов’язувалося з такою ганебною підозрою. Вже цілих три роки я в рот не брав ні пива, ні вина і взагалі будь-яких спиртних напоїв.
(Очевидно, з часом я загартувався, бо вже не був так прикро вражений, коли в наступному випуску тiєї ж газети натрапив на своє нове прізвисько «Твен, Біла Гарячка», хоч знав, що газета настирливо називатиме мене так до кінця виборчої кампанії).
На той час я вже одержував чимало анонімних листів. Звичайно вони були такого змісту:
Що ви скажете про ту вбогу стареньку, яку ви стусонули ногою, коли вона постукала до вас, випрошуючи шматок хліба?
Або:
Про ваші темні афери поки що відомо тільки мені. Краще вам розщедритися на кілька доларів, а то газети довідаються дещо про вас від вашого покірного слуги.
Решта листів були в тому ж дусі. Я міг би наводити їх без кінця, та досить i цих.
Незабаром головна газета республіканців «викрила», що я підкупав виборців оптом, а центральний орган демократів «спіймав» мене на злочинному шантажі.
(Отож я здобув іще два прізвиська: «Твен, Ниций Шахрай» та «Твен, Підступний Шантажист»).
Тим часом усі газети галасливо вимагали, щоб я відповів на пред’явлені мені обвинувачення, i лідери моєї партії заявили, що дальше мовчання занапастить мою політичну кар’єру. Ніби для того, щоб підтвердити ці слова й спонукати мене до виступу, другого ж ранку в одній з газет з’явилася така стаття:
Ось його справжнє обличчя! Кандидат незалежних усе ще відмовчується. Звичайно, він не сміє й голосу подати! Всі висунуті проти нього обвинувачення цілком обгрунтовані і ще, і ще раз підтверджені його промовистим мовчанням. Відтепер на ньому ганебне тавро. Подивіться на свого кандидата, незалежні! Подивіться на Безчесного Лжесвідка, на Монтанського Злодія, на Осквернителя Могил! Придивіться до вашої втіленої Білої Гарячки, до вашого Ницого Шахрая і Підступного Шантажиста! Роздивіться його зблизька, добре зважте і скажіть, чи наважитесь ви віддати ваші чесні голоси цьому негіднику, який заслужив ці ганебні прізвиська своїми огидними злочинами й не сміє розкрити рот, щоб заперечити хоча б один з них!
Далі ухилятись не було ніякої змоги, і я, глибоко принижений, сів готувати «відповідь» на всю цю купу безпідставних обвинувачень і злобних наклепів. Але я так і не закінчив моєї роботи, бо другого ж ранку вийшла газета з новими страхітливими вигадками і наклепами: мене обвинувачували в тому, що я спалив психіатричну лікарню з усіма, хто там був, бо вона, мовляв, стояла навпроти моїх вікон і псувала мені краєвид. Мене охопив жах. Далі з’явилося повідомлення про те, що я отруїв свого дядька, щоб загарбати його майно; газета настійно вимагала розтину трупа. Я потерпав, що ось-ось збожеволію. На довершення всього мене обвинуватили в тому, що, будучи опікуном притулку для підкидьків, я повлаштовував там своїх беззубих, старих та недолугих родичів, щоб вони розжовували їжу для немовлят. Голова моя туманіла. Нарешті безсовісне цькування, до якого вдалися ворожі партії, досягло апогея: з чиєїсь намови під час передвиборних зборів дев’ять малят усіх відтінків шкіри і в найрізноманітнішому лахмітті полізли на трибуну і, чіпляючись за мої коліна, стали кричати: «Татку!»
Я не витримав. Я спустив прапор і капітулював. Балотуватися на посаду губернатора штату Нью-Йорк було мені не під силу. Я написав, що знімаю свою кандидатуру і в злобному пориві підписався:
Щиро ваш, колись порядна людина, а тепер:
Безчесний Лжесвідок, Монтанський Злодій, Осквернитель Могил, Біла Гарячка, Ниций Шахрай і Підступний Шантажист
Переклав Юрій Лісняк.
Коли мені було двадцять сім років, я служив клерком у одного сан-франціського маклера, перепродувача акцій гірничих підприємств, і добре знався на всіх тонкощах біржових операцій. В усьому світі я не мав нікого рідного й міг покладати надії тільки на власну голову та чесне ім’я. А поки вони неухильно вели мене до майбутнього багатства, я жив сподіваннями.
На дозвіллі, в суботу після обіду, я любив поплавати вітрильним човником по затоці. Одного разу я заплив надто далеко, і мене винесло в чисте море. Аж на смерканні, коли я втратив майже всяку надію врятуватися, мене підібрав невеличкий бриг, що плив до Лондона. Подорож була довга, погода буряна; дорогу й харч я мусив відробляти, працюючи простим матросом. Отож у Лондоні я зійшов на берег обшарпаний та брудний, з одним-однісіньким доларом у кишені. За той долар я перебився одну добу, а на другу вже не мав ні чого їсти, ні де переночувати.
Третього ранку, годині о десятій, я плентався нещасний і голодний Портлендською площею, коли раптом побачив, як хлопченя, що тяглося на буксирі в няньки, кинуло додолу велику спілу грушу, тільки раз надкушену. Я, звісно, зупинився і втупив жадібні очі в ту закаляну коштовність. Рот мій набіг слиною, шлунок аж стискало, все єство моє прагнула груші. Та щоразу, коли я поривався її підняти, хто-небудь з перехожих звертав на те увагу, i я, певна річ, умить випростувався й удавав байдужого, мовби та груша зовсім мене не цікавила. Так сталося раз, удруге, втретє, і я ніяк не міг заволодіти грушею. Та врешті мені так допекло, що я вже ладен був забути сором i вхопитии її, коли несподівано позад мене розчинилось вікно, i якийсь чоловік, вихилившись із нього, гукнув до мене: