- Справедливість стала ен задосць... - пробурмотів він.
Діафрагми його електронно-оптичних рецепторів, чудово замасковані під людські очі, миттю звузились, реагуючи навіть на слабке блідо-зелене сяйво.
"Справедливість стала ен задосць"... - промовив він у радіодіапазоні, сповіщаючи базу на Місяці про завершення останнього, вирішального етапу операціі.
"ОК!" - долинула відповідь через три секунди, неймовірно великий проміжок часу для досконалого комп'ютера Термінатора. За час, поки радісигнал долав відстань між між Землею та іі супутником, робот встиг обчислити тсратегію своеі поведінки на майбутній тиждень, врахувавши абсолютно все - навіть краплю дощу розміром 0.25367 міліметра, що мала втрапити через три доби в око матері майбутнього вождя людей вождя-зрадника, вождя-маріонетку, на яку він перетвориться, почувши кодову фразу. Термінатор встиг навіть позгадувати минуле - він навіть посміхнувся, пригадавши, як довго, цілих 0.05694 секунди, Всесвітнй Розум аналізував доцільність влаштуваня бази на Місяці й підримування зв'язку з нею, враховуючи, з одного боку, небезпеку пеленгування й, з іншого, повну нелогічність поведінки людства, сообливо жіночоі його половини. Навіть він, Всесвітнй Розум, ще п'ять годин тому не зміг би передбачити, що сьогодні вночі дівчина прийме в свое лоно майбутнього слугу машинного розуму.
А Термінатор тепер мусив оберігати іі від найменшоі небезпеки, всі шістнадцять років три місяці сімнадцять діб шість годин чотири хвилини аж до спільноі іхньоі смерті в полум'і одного з перших ядерних вибухів перших у цій війні.
- Справедливість стала ен задосць... - ще раз промовив він кодову фразу. Так, найвища справедливість для людей полягае в тому, щоб, створивши новий розум - машинний - зникнути, звільнити для нього життевий простір. А найвища справедливість для Термінатора - виконати завдання й загинути, якщо це запрограмовано...
Кіборг ще раз поглянув на Місяць, різко обернувся й твердим кроком зайшов до кімнати.