Серед запорошених сосен було видно солдатів. Один з них вийшов на галявину, зняв запобіжник з гранати, жбурнув її на середину просіки і кинувся на землю… Спершу знялася молочна хмара, тоді вдруге почувся вибух, який прокотивсь долиною, струсивши з ліщинових кущів та соняшників цементову пилюку.
— Негідники, — знову ласкаво проказала пані Бурганова, відвела чоловіка за кучму від насоса й старанно оглянула рану. — На чистому повітрі швидко загоїться, — сказала вона і привітним рухом запросила мене до хати…
На кухні висіло безліч запорошених етюдів.
Підставляючи собі стілець, пані Бурганова, крекчучи, вогкою ганчіркою витирала полотна, і яскраві барви поволі освітлювали кухню.
Щоп'ять хвилин хата здригалася від вибуху на військовому полігоні, а в шафі бряжчали тарілки. За кожним вибухом гранати бронзове ліжко відкочувалось на коліщатках, а пані Бурганова щоразу оберталась до вікна й ніжно проказувала:
— Негідники…
Пан Бурган показував серпом на картини:
— Оце, дивіться, коли наш син малював «Захід сонця на південночеському озері», взувся був у черевики на номер менші, а коли малював «Мотив з Карлштейна», то з підбора в п'яту йому вліз от такий гвіздок… А це, як він працював над «Буковим лісом у Літомишлі», то цілий день не ходив до вітру… А оце ось, коли створював «Коней, що пасуться на Пршибіславі», то стояв по пояс у смердючому болоті… Перед тим же, як намалювати «На версі гори», три дні говів…
Пан Бурган розповідав, а пані Бурганова під кожну картину, про яку йшлося, підставляла стілець, видиралася на нього, вогкою ганчіркою протирала кожне полотно, щоп'ять хвилин виглядала у вікно, звідки чулись вибухи, й лагідно проказувала:
— Негідники…
Рівно о дванадцятій годині бронзове ліжко проїхало на коліщатках аж до другої стіни.
Пан Бурган кивнув на останню картину:
— А оце, дивіться, наш син назвав «Зимовий настрій». Коли він малював цю картину, то роззувся, закасав штани й дивився на неї, цілу годину вистоявши в холодному ручаї, хоча був січень місяць…
— Негідники, — сказала пані Бурганова і злізла зі стільця.
Запала гнітюча тиша.
Пані Бурганова перетягла ліжко через усю кухню на місце.
— Гарні картини і дуже зворушливі, — сказав я, — але для чого Їрка то взуває на розмір менші черевики, то заганяє собі в п'яту гвіздок, то стоїть босий у крижаній воді?
Їрка аж палав, опустивши очі додолу.
— Розумієте, — сказав пан Бурган, син не вчився в академіях… отож брак освіти компенсує сильним переживанням… Ми запросили вас для того… нам би хотілося знати, чи зміг би наш син уступити до академії в Празі…
— Їрко, — спитав я, — ти всі оці пейзажі малював на пленері? Звідки такі чудові барви? Де ти їх підгледів? Як тобі щастить отак поєднати синє з червоним? Імпресіоністи не стидалися б за отакі барви. Куди ходиш на етюди?
Пан Бурган відхилив фіранку, з якої посипався цементовий пил.
— Дивіться! — заволав він. — Бачите оці барви? Майже всі картини, що висять отут на кухні, він малював у наших краях. Ви тільки подивіться, як тут усе палає барвами!