— Що з акціями «Стіл»? — запитав Жан Моньє.
— 59 із чвертю, — відповіла одна з дванадцяти машиністок.
Клавіші вистукували джазовий ритм. У вікні виднілися Манхеттенські гіганти. Телефони розривалися від дзвінків, а стрічки паперу, розгортаючись, з неймовірною швидкістю сповнювали офіс зловісними серпантинами цифр і літер.
— Що з акціями «Стіл»? — перепитав Жан Моньє.
— 59, — відповіла Гертруда Оуен.
Вона спинилася на мить і пильно подивилася на молодого француза. Знесилений, він сидів у кріслі, стискаючи руками голову. Він був наче громом прибитий.
«Ось іще один, хто своє вже відіграв, — подумала вона. — Тим гірше для нього!.. І для Фанні…»
Жан Моньє, представник Нью-йорксього відділу банку Ольмана, два роки тому одружився зі своєю американською секретаркою.
— А як там «Коннекот»? — знову запитав Жан Моньє.
— 28, — відповіла Гертуруда Оуен. За дверима пролунав гучний вигук. До кімнати зайшов Гаррі Купер. Жан Моньє підвівся.
— Оце так видовище! — сказав Гаррі Купер. — Загальний курс акцій упав на 20 %! І знаходяться ж іще дурні, які запевняють, що це не криза!
— Це криза, — сухо відказав Жан Моньє і покинув кімнату.
— Збанкрутував, бідолаха, — мовив Гаррі Купер.
— Так, — підтвердила Гертруда Оуен. — Він поставив на карту все. Фанні розповіла мені про це. Вона піде від нього сьогодні ввечері.
— Що поробиш? — знизав плечима Гаррі Купер. — Це ж криза.
Витончені бронзові двері ліфта тихо зачинилися.
— Донизу! — попросив Жан Моньє.
— Що з акціями «Стіл»? — поцікавився ліфтер.
— 59, — приречено відповів Жан Моньє.
Він купував їх за 112. Втрати становлять 53 долари на акції. Його інші надбання також не могли потішити. Весь його невеликий капітал, зароблений в Арізоні, було вкладено у цю справу. У Фанні не було ні цента. Все скінчено. На вулиці, поспішаючи на свій потяг, він думав про майбутнє. Почати спочатку? Чому б і ні, якщо Фанні проявить хоч трохи мужності? Він пригадав свої перші битви за місце під сонцем, про те, як випасав худобу в Арізоні, про своє стрімке сходження на вершину. Врешті-решт, йому ж лише тридцять років! Та він знав, що Фанні буде немилосердною.
Саме такою вона і була.
Коли Жан Моньє прокинувся наступного ранку зовсім один, мужність покинула його. Попри те, що Фанні була холодною, він її кохав. Покоївка-негритянка приготувала йому звичний сніданок — скибку дині та вівсянку — і попросила грошей.