— Друже мій, ти був на війні душевно і фізично сліпий, — сказав я. Мені хотілося додати: «Ти був дрібненький егоїст і боягуз. Ти боявся зустрінутись з людським лихом. Ти обминув його. Бо ти порожній».
Отсей молодий чоловік тепер хоче і буде творити фільми про війну.
КНИГА
Не спав я цілу ніч. Писав.
— Запиши пас, Кравчино, до своєї книги. Узнали ми, що завтра зранку помремо. Загибаєм всі.
Се не було ніяке надприродне передчуття. Се було точне знання на основі досвіду й характеру приказу. Се знали командири всі і знали ми. Надприродним було те, що ми діяли.
І от почали солдати проситися до мене в книгу. «У мене, — кажу, — для себе паперу не стає».
— Запишіть хоч на один рядок. Що був отут під Сандомиром такий-то...
— Чим можеш похвалитися, в чому показатись? Що має посвідчити за себе?
— Дівку оскорбив. Визволену з неволі.
— Ти?
— Брехав усе життя з трибуни. Я заворожив у своєму селі трибуну, і так заворожив, що ніхто не міг сказати з неї того, що думав.
— Дурень, у трибуни своя правда.
— Я перейменовував свій город так часто, що вже й не знаю, звідки я.
— А мене запишіть у партію. Такий-то.
— Записую.
— І мене запишіть. Пишіть, що вмер геройською смертю, більшовиком.
— Всі ми хлопче, тут більшовики. І всі вмремо. Кажи, якщо вже хочеш, щось таке просте, житейське. Може, маєш гріх який чи особливу заслугу. Чим одрізнявся ти од нашого народу.
— Пишіть: великому Сталіну слава. Сержант Горобець.
— Пишу «славу». Слідуючий.
— Напишіть про... (Запис обривається.)
Написати велику главу прагнень. Бажали перед битвою. Юнаки і юначки. А вій записував. Се були найчистіші романтичні душевні програми кращого. Стосувалися вони переважно моральних сфер, проте багато з них носило чисто життьовий характер. Ніби перед смертю прозріли очі на те, що завжди було перед ними і чого вони не бачили. І тепер вони самі дивуються. Один сказав: «Товариші, як же се все просто, я все бачу, я можу сказати всьому світу, як треба жита! Записуйте». Тарас записував, вдивляючись в юнака, і якимсь одним властивим його лише земляній душі способом відчув, що так говорять перед смертю. Велика туга обхопила Тарасову душу. Невже те-то й те-то, невже ве обніме він уме дівчину, не назове її своїм щастям, не порадується на дітей своїх, не зробиться професором... і т. д.