Сер Астін ледь помітно всміхнувся. Йому сподобалася зухвалість цього дівчиська.
— Ні, прекрасна леді Дано, вибачте нетактовність моїх вояків. Вони іноді дуже нетямущі, тому все переплутали. Адже я запрошував вас як гостю, а не як полонянку. Ще раз прошу пробачити цей мій недогляд, — і сер Астін знову схилився у шанобливому поклоні.
Але дівчинку не так просто було ошукати. Вона одразу помітила й хитру посмішку на вустах, і занадто солодкий голос господаря замку, підсвідомо відчувала, що небезпека для неї — це саме він, сер Астін.
— Ну що ж, я приймаю ваші вибачення, — Дана намагалася поводитись, як принцеси з її улюблених книжок. — Тепер усе зрозуміло. І якщо я справді ваша гостя, то можу піти звідси тоді, коли забажаю?
Сер Астін схилив голову набік і навіть очі примружив, неначе хотів роздивитися дівчинку якомога краще.
— Відповідь, гідна справжньої леді, — промовив він. — Так, ви можете покинути мій гостинний дім будь-якої хвилини, але спочатку треба обговорити те, задля чого ми з вами зустрілися. Тому…
— Що вам потрібно? — обірвала його Дана.
— Дракон, — коротко відповів сер Астін. — Маленький дракон, який належить мені, але випадково потрапив до вас. Я не буду вас втомлювати детальними розповідями про те, яким чином він опинився у вашому часі. Це сталося внаслідок помилки одного чарівника. Тож тепер, коли ми все з’ясували, поверніть мені дракона, і я відразу поверну вас додому.
Пропозиція прозвучала аж занадто просто. Дана підвелася і скинула шубу на підлогу.
— Сере Астіне, ви ж бачите, що дракона при мені немає. Він загубився дорогою, крім того, я не знаю, де саме — чи у вашому часі, чи в моєму. Боюся, що нічим не зможу вам допомогти.
Сер Астін усміхнувся, він підійшов майже впритул до дівчинки.
— Не бійтеся. Я думаю, що зможете.
Дана відсахнулася від нього.
— Послухайте, дракон — не голка, його в кишеню не сховаєш!
— О, люба моя, існує безліч потаємних кишеньок, у яких можна сховати будь-що, навіть дракона. І я чомусь вважаю, що вам відомо про такі кишеньки. Домовмося так, — він поклав свою руку Дані на плече: — Ви не повернетесь у підвал, це було б дуже нечемно щодо такої чарівної леді. Вас відведуть в одну з кімнат мого замку, там ви отримаєте можливість помилуватися місцевими краєвидами. Даю вам на роздуми одну ніч. Якщо завтра до сходу сонця дракона в мене не буде, доведеться застосовувати інші методи, щоб домовитися з вами. Добраніч!
Сер Астін сплеснув у долоні, тієї ж миті відчинилися двері і з’явилися охоронці з мечами. Вони відвели Дану в приміщення, яке мало чим відрізнялося від підвалу. Кімната була невеликих розмірів, з голими стінами і кам’яною підлогою, щоправда, було в ній тепліше, ніж у підвалі, і ще тут стояло велике ліжко з м’якою периною.
Надворі вечоріло, але в кімнаті було ще видно. Дана поглянула у вікно і зойкнула від жаху — прямісінько перед її очима знаходився майдан для страти, посеред якого чорніло величезне згарище. Так, у середньовічні часи спалювання було дуже популярною стратою. То ось про які місцеві краєвиди казав цей мерзотник! Дана відійшла від вікна і сіла на ліжко. Що ж робити? Втекти звідси неможливо, а де взяти дракона, дівчинка не знала. Та й чи можна такому негідникові віддавати беззахисне створіння?!
Ось воно, омріяне Середньовіччя! Спалять завтра на вогнищі, та й по всьому. Дана впала на подушки і заридала. Хто знає, скільки часу вона проплакала. Надворі вже споночіло. Мабуть, Дана таки задрімала, бо не чула, як хтось зайшов і залишив на стіні запалений смолоскип.
Дана прокинулась від тихого шепоту:
— Принцесо Діано, прокидайтеся! Принцесо Діано!
— Хто тут? — скрикнула дівчинка і сіла на ліжку.
— Тихше, леді Діано, не лякайтеся. Я — Тібальдо, чарівник і ваш покірний слуга.