— Ох, у мене лопається серце, і я загубив каблука!
Плащ доктор загубив ще внизу, після десятого пострілу з гармати.
На башті була площадка з камінними поручнями. Звідси відкривався краєвид щонайменше кілометрів на п'ятдесят довкола. Ніколи було милуватися краєвидом, хоча краєвид заслуговував на це. Усі дивилися в той бік, де відбувалася бійка.
— У мене є бінокль. Я завжди ношу при собі бінокль з дев'ятьма скельцями. Ось він, — сказав доктор і одстебнув ремінець.
Бінокль переходив із рук в руки.
Доктор Гаспар побачив на зеленому просторі безліч людей. Вони бігли до міста. Вони втікали. Здалека люди здавалися різнобарвними прапорцями. Гвардійці на конях гналися за народом.
Доктор Гаспар подумав, що все це схоже на картинку чарівного ліхтаря. Сонце яскраво світило, блищала зелень. Бомби вибухали, як шматочки вати; полум'я з'являлося на одну мить, неначе хтось пускав у натовп сонячних зайчиків. Коні гарцювали, ставали дибки і вертілись дзигою. Парк і Палац Трьох Товстунів огорнуло білим прозорим димом.
— Вони тікають!
— Вони тікають! Народ переможено!
Люди наближалися до міста. Цілі юрби людей падали на дорозі. Здавалося, що на зелень сиплються різнобарвні клаптики.
Снаряд просвистів над площею.
Злякавшись, хтось упустив бінокль.
Бомба розірвалась, і всі, хто був на башті, кинулись назад, униз, всередину башти.
Слюсар зачепився шкіряним фартухом за якийсь гак. Він озирнувся, побачив щось жахливе і заверещав на всю площу:
— Тікайте! Вони схопили зброяра Просперо! Вони зараз ввійдуть у місто!
На площі почався гармидер.
Натовп одсахнувся від брами і кинувся з площі до вуличок. Усі оглухли від стрілянини.
Доктор Гаспар і ще двоє зупинилися на третьому поверсі башти. Вони дивилися з вузенького віконця, пробитого у товстій стіні.
Тільки один міг виглянути як слід. Інші дивились одним оком. Доктор теж дивився одним оком. Але й для одного ока видовисько було досить страшне.
Величезна залізна брама розчинилась на всю ширину. Чоловік триста влетіли в цю браму одразу. Це були ремісники в сірих сукняних куртках із зеленими вилогами. Вони падали, обливаючись кров'ю.
По їхніх головах мчали гвардійці. Гвардійці рубали шаблями і стріляли з рушниць. Жовті пера маяли, виблискували чорні клейончасті капелюхи, коні роззявляли червоні пащі, вивертали очі й розбризкували піну.
— Дивіться! Дивіться! Просперо! — закричав доктор.