— Ха-ха-ха! Ха-ха-ха!
Так співали хлопчики, сидячи на паркані, готові кожної хвилини стрибнути на той бік і дременути.
_ Ох! — стогнав учитель танців. — Ох, як я страждаю! І якби хоч бальний черевичок, а то якийсь гидкий, грубий постіл!
Скінчилося тим, що вчителя танців заарештували.
— Любий, — сказали йому, — ваш вигляд викликає жах. Ви порушуєте громадський спокій. Цього робити взагалі не слід, а особливо в такий тривожний час.
Учитель танців заламував руки.
— Яка неправда! — ридав він. — Який наклеп! Я, людина, що живе серед вальсів і посмішок, я, сама статура якого нагадує скрипичний ключ, — хіба я можу порушити громадський спокій? О!.. О!..
Що було далі з учителем танців — невідомо. Та, зрештою, не дуже й цікаво. Значно цікавіше дізнатися, що було далі з літаючим продавцем повітряних куль.
Він летів, як справжня кульбаба.
— Це обурливо! — волав продавець. — Я не хочу літати! Я просто не вмію літати…
Але все було марно. Вітер посилювався. Кулі піднімалися дедалі вище. Вітер гнав їх за місто, в бік Палацу Трьох Товстунів.
Іноді продавцеві вдавалося глянути вниз. Тоді він бачив дахи, черепицю, схожу на брудні нігті, квартали, блакитну вузьку воду, людей-коротульок і зелену кашу садів. Місто оберталося під ним, наче приколоте шпилькою.
Справа була погана.
«Ще трошки, і я впаду у парк Трьох Товстунів!» — жахнувся продавець.
А наступної хвилини він повільно, поважно і красиво плив над парком, спускаючись дедалі нижче й нижче. Вітер вщухав.
«Мабуть, я зараз сяду на землю. Мене схоплять, спочатку добре поб'ють, а потім кинуть у тюрму або, щоб не було клопоту, одразу відрубають голову».
Його ніхто не побачив. Тільки з одного дерева шугнули навсібіч переполохані птахи. Від купи різнобарвних куль падала на землю легка, прозора тінь, схожа на тінь хмарини. Просвічуючи веселими барвами райдуги, вона ковзнула по доріжці, всипаній гравієм, по клумбі, по статуї хлопчика, що сидів верхи на гусці, і по гвардійцеві, який заснув на варті. І через це з обличчям гвардійця сталися чудесні зміни. Зразу його ніс став синім, як у мерця, потім зеленим, як у фокусника, і нарешті червоним, як у п'яниці.
Так, змінюючи забарвлення, пересипаються скельця у калейдоскопі.
Наближалася вирішальна хвилина: продавця несло до розчинених вікон палацу. Він не мав сумніву, що зараз влетить в одне з них, наче пушинка.
Так і сталося. Продавець влетів у вікно. І вікно виявилося вікном палацової кухні. Це був кондитерський відділ.
Сьогодні в Палаці Трьох Товстунів мав відбутися парадний сніданок з нагоди успішного розгрому вчорашнього заколоту. Після сніданку Три Товстуни, вся Державна рада, почет і шановні гості збирались їхати на Площу Суду.
Друзі мої, потрапити в кондитерську Палацу — діло дуже привабливе. Товстуни добре зналися на стравах. До того ж і нагода була важлива. Парадний сніданок! Можете собі уявити, яку цікаву роботу виконували сьогодні палацові кухарі й кондитери.