Переклав з російської ФЕДІР МАКІВЧУК
Художник ІГОР ВИШИНСЬКИЙ
Друкується за виданням: Ю. Олеша. Три Товстуни. — К.: Веселка, 1983
Редактор В. М. Дмитренко
Зустрічі з хорошими книгами, як і зустрічі з хорошими друзями, запам'ятовуються на все життя.
Чудовий роман-казку «Три Товстуни» читав я ще тоді, коли вас, любі друзі, й на світі не було: російський радянський письменник Юрій Олеша написав її ще в 1924 році. Тільки-но цей твір вийшов у світ, він одразу завоював симпатії юних читачів і, скажу без перебільшення, став однією з улюблених книг радянських дітей.
Удруге я зустрівся з «Трьома Товстунами» Юрія Олеші вже не тільки як читач, але як перекладач. З великим задоволенням перекладав я цю оптимістичну, радісну книгу, яка від початку й до кінця просякнута глибокою вірою в нездоланні революційні сили народу, в торжество його правди, його свободи.
Читаєш цю романтичну казку — і тобі хочеться самому стати хоробрим, незламним і благородним борцем, як герої казки, ватажки народного повстання — канатоходець Тібул і зброяр Просперо; хочеться допомогти відважній дівчинці Суок, захистити її та хлопчика Тутті від страшних ненажер Товстунів.
А скільки симпатії викликає смішний, добрий Арнері! Який кумедний учитель танців Раздватричі! Знайомство з ними буде вам дуже приємним і корисним.
У казці «Три Товстуни» багато романтики, поезії, справжнього гумору. Читається вона легко, з інтересом. А втім, ви самі в цьому переконаєтесь, прочитавши вже перші сторінки «Трьох Товстунів».
Ф. МАКІВЧУК
Часи чарівників минули. Мабуть, їх ніколи не було насправді. Все це вигадки й казки для зовсім маленьких дітей. Просто деякі фокусники вміли так спритно обманювати всяких роззяв, що цих фокусників вважали за чаклунів і чародіїв.
Був такий доктор. Звали його Гаспаром Арнері. Наївній людині, ярмарковому гультяєві, недоучці-студентові він теж міг здатися чарівником. І справді, цей доктор виробляв такі дивовижні речі, що вони дійсно схожі були на чудеса. Звичайно, він не мав нічого спільного з чарівниками й пройдами, що обдурювали довірливий люд.
Доктор Арнері був учений. Мабуть, він вивчав близько ста наук. Принаймні в країні не було людини, ученішої і мудрішої за Гаспара Арнері. Про його ученість знали всі: і мірошник, і солдат, і дами, і міністри. А школярі виспівували про нього пісеньку за таким приспівом:
Одного разу влітку, у червні, коли видалась дуже хороша днина, доктор Гаспар Арнері надумав вирушити в далеку прогулянку, щоб зібрати деякі види трав і жуків.
Доктор Гаспар був людиною уже немолодою і тому боявся дощу й вітру. Виходячи з дому, він обмотував шию товстим шарфом, надівав окуляри від куряви, брав тростину, щоб не спіткнутися, і взагалі збирався на прогулянку з великою осторогою.
Цього разу погода була чудесна: сонце тільки те й робило, що сяяло; трава була така зелена, що в роті навіть з'являлося відчуття солодкого; літали пушинки кульбаби, насвистували птахи, легкий вітерець шелестів, як ефірне бальне плаття.
— Оце добре, — сказав доктор, — але все-таки треба взяти плащ, бо літня погода оманлива. Може задощити.
Доктор розпорядився по господарству, подув на окуляри, захопив свою схожу на валізу скриньку із зеленої шкіри й пішов.
Найцікавіші місця були за містом — там, де височів Палац Трьох Товстунів. Доктор частенько відвідував ці місця. Палац Трьох Товстунів стояв серед велетенського парку. Парк оперізували глибокі канали. Над каналами звисали чорні залізні мости. Мости охороняла палацова варта — гвардійці в чорних клейончатих капелюхах з жовтими пір'їнами. Довкола парку аж до обрію тяглися луги, що рясніли квітами, гаї та стави. Тут було чудове місце для прогулянок. Тут росли найцікавіші види трав, тут дзижчали найкрасивіші жуки і співали найспівучіші птахи.
«Але пішки йти далеко. Я дійду до міського валу і найму екіпаж. Він довезе мене до палацового парку», — подумав доктор.
Біля міського валу народу було більше, ніж завжди.