Як пояснив гетьман Орлику, це він робив для того, аби шведи, прийшовши в Україну, «по неприятелски с нами не поступали, и огнем и мечем бідной Украины не зносили». Вже 16 вересня 1707 року Мазепа отримав від Дольської її лист і трактат польського короля Станіслава в 12 пунктах. Княгиня просила, аби гетьман «наміренное діло зачинал, пока войска шведские зближатся к границам украинским», а також вислав «вірного кого» з відповіддю на королівські пропозиції. 18 вересня П. Орлик зашифрував цифрами відповідь С. Лещинському. Мазепа повідомив короля, «что указу его не може исполнить и жадного діла не сміет начинать с тых рацій: первая, что Киев и иншые фортецы в Украйні великими гварнизонами осажены, под которыми козаки, як перепелица под ястребом, не могут головы поднести… Другая, что потенция вся царского величества в Полщи не в так далеком разстоянии от Украины, як войска шведские зостают. Третяя, что в Украйні и начальные и подначальныи, и духовныи, и мирские, як розные колеса, не в единомыслном суть согласии, и едны благоволят в протекции московской, другие склонны суть до протекции турецкой, третии смакують себі побратимство татарское, чинячи тое з врожоной к полякам антипатии. Четвертая, что Самусь с прочими полковниками, старшиною и козаками, по недавных бунтах в сегобочной Украині, опасаяся от войск полских отмщения, не латво преклонитися могут до Річи Посполитой, и того ради надобно первш старатца войско и цілый народ до единомь слия припровадить, по обоим сторонам Дніпра в Украині».
Гетьман також інформував таємного союзника про те, що має при своєму боці «килка тысячей войска великороссийского регулярного и добре екзерцитованого и мундеровнаго», яке «бодрим оком смотрит на всякие его поступки и всякое противное начинание доволно есть пресікти».
Мазепу не заохочувала до активності й гормадянська війна у Польщі, коли «Річ Посполітая есть еще раздвоення и с собою несогласная». Насамкінець у своєму посланні він обіцяв «ні в чом интерессом его Станислава и войском шведским не шкодить, но всячески от того оберегатца».
У вересні 1707 року Мазепа зустрічається у Печерському монастирі з ректором Вінницького колегіуму Зеленським, який перед українським генералітетом казав, що не треба боятися шведів, які готуються йти не в Україну, а на Москву.
Шведський офіційний біограф Карла ХІІ Г. Нордберг у своїх нотатках за жовтень 1707 рік повідомляє про посланця від гетьмана до короля Станіслава Лещинського з союзницькими намірами, «якщо він дістане підтримку й поміч від шведського короля. Шість чи сім тисяч москвинів, які знаходяться в околиці його постою, він легко зліквідує і тим способом покладе поміст для шведів». Тобто ми бачимо, що «намеренное дело» гетьман готовий почати, але за вказівкою не польського короля, а Карла ХІІ. Однак останній не дуже заглибився у пропозиції гетьмана. Як згадували пізніше його наближені, шведський король не хотів мати справу з козаками, які для власної безпеки покидали своїх союзників. Карл ХІІ наказав усе ж повідомити Мазепі, щоб він чекав слушної нагоди, коли йому повідомлять, як діяти далі.
Оскільки Зеленський у січні 1708 року прибув до Батурина з відповіддю від Лещинського, то стає зрозумілим, про що він вів розмови з І. Мазепою у вересні і чиє завдання виконував. Посланця бачив у Варшаві турецький посол, якому С. Лещинський радісно похвалився, що гетьман буде допомагати йому, коли Порта пришле на поміч полякам орду. Однак польський король, вербуючи союзників і настроюючи Карла ХІІ в своїх інтересах пошвидше йти в похід на Москву, дещо перебільшував свою місію з допомогою шведів відновити велику Річ Посполиту.
10 жовтня 1707 року при зачинених дверях у Києві І. Мазепа10 з полковниками, як передає у своєму доносі В. Кочубей свідчення полтавського писаря, читали «Пакта Комиссии Гадяцкое», тобто вивчали договір про федеративний союз з Польщею 1658 р.
Насувалася війна, і, зрозуміло, українські керманичі вивчали всілякі варіанти подальшого розвитку подій. Та вони не поспішали визначатися. Сам І. Мазепа говорив П. Орлику, що вирішальний крок не зробить доти, «пока не увижу, с какою потенциею Станислав к границам украинским прийдет и якие будут войск шведских в государстве московском прогресса».
Зеленський, що привіз на другий день після Різдва11 1707 року в Батурин універсал Станіслава Лещинського, «в яком он, — як згадував П. Орлик, — мужество и храбрость и отвага Войска Запорожского похвалял, расширением и примножением прав и вольностей обнадеживал и отческим сердцем под свою протекцию цель й народ пригорнуть обещал», поїхав у Вінницю без письмової відповіді, певно, з усною відмовою щодо умов «протекции». Справді, у цьому документі було чимало насторожуючих моментів. Польський король писав у ньому, що настав час «привертати свій народ до власної вітчизни й відірваний під чуже й незнане перед тим пануванням преславний козацький народ віддавати під найвищу опіку дідичних українських панів, найясніших польських королів».
С. Лещинський «як польський король, правдивий і від віків пан України» звертався «до своїх підданих, як милосердний батько до блудних синів», аби за його покликом українці скинули з себе вороже ярмо і поверталися «до давніх свобод і вольностей та під батьківське й дідичне панування польського королівства».
Він у свою чергу обіцяв поліпшити їхнє становище «у доскональших і більших гараздах, і як синів одної й нероздільної вітчизни пригорнути до спільної матері Речі Посполитої в правах наданих, ужитках, безпеках і всіх вольностях на віки утвердити». Подібні перспективи змінити одну залежність на іншу були малопривабливими для української верхівки. С. Лещинський намагався ще раз переконати Мазепу перейти на бік шведського короля і повернутися під владу Речі Посполитої через посланця Тарла, який 9 червня 1708 р. надіслав йому свого листа. Але гетьман 23 липня дав автору пропозиції відповідь, у якій вдруге скептично оцінив запропоноване, бо, мовляв, польський король сам почувається як невільник при шведському дворі.
Шведська армія восени 1708 року не мала ніякого конкретного договору з мазепинцями, навіть обміну інформацією про погодження дій. Хоча Карл ХІІ і знав через Лещинського про наміри І. Мазепи порвати з Москвою, все ж і далі проявляв пасивність у встановленні з ним прямого контакту, що змусило обережного гетьмана, особливо у зв’язку з доносом В. Кочубея, просочуванням інформації з оточення польського короля взагалі припинити всілякі потаємні спроби з’ясувати плани передбачуваних союзників, вести з ними переговори. У вересні 1708 року у листі до Карла ХІІ С. Лещинський навіть бере до уваги можливість виступу гетьмана з козацьким військом проти них.
Незважаючи на це, все ж завдяки княгині Ганні Дольській налагодився зв’язок І. Мазепи з польською стороною, були вивідані її позиції щодо подальшої долі України.
Андрій Войнаровський на допитах засвідчив, що княгиня Г. Дольська обіцяла вийти заміж за його дядька. Хоча в листі від 27 січня 1708 р. до воєводи белзького Адама Сенявського І. Мазепа писав, що поголоски про його весілля з Г. Дольською «є явними плітками», усе ж, певно, їхні стосунки виходили за рамки лише налагодження політичних контактів між гетьманом та польським королем С. Лещинським. У доносі В. Кочубея зазначалося, що «же тая княгиня Долская прислала ему постель коштовную и хорошую, музь кантов своїх колка человека з інструментами, которія музиканти и тепер при нем найдуютца». У свою чергу І. Мазепа позичив їй 100000 garolinen, 10000 дукатів «для выкупленія своїх клейнотов».
Стосунки між ними мали б перспективний розвиток, якби повстання мазепинців, похід шведського короля Карла ХІІ в Росію були успішними.
На жаль, поразка шведів та їхніх союзників українців у Полтавській битві 1709 р. унеможливили подальші контакти між княгинею та гетьманом. До того ж, І. Мазепа, тяжко захворівши, помирає у вересні 1709 р. Недовго прожила і його можлива обраниця. Ганна Дольська завершила своє життя 6 травня 1711 року в Львові.
Особисте і політичне життя гетьмана І. Мазепи склалося трагічно. Померли діти. Поховав дружину. Його наступні симпатії не змогли через обставини того часу з ним поєднати своє життя.
Російські літописці «Великого» Петра І використали подробиці життя гетьмана для знеславлення останнього. У цьому протиставленні І. Мазепа виглядав, як старий ловелас, негідник. У той же час на цьому фоні інтимне життя царя виглядало не таким моторошним та злочинним (насильно відправив першу дружину в монастир, наказав убити коханку і т. п.). Незаангажоване дослідження біографії керманича України дає підстави зробити висновок про те, що це насправді була шляхетна, вихована людина, яка дотримувалася Божих заповідей, намагалася вирішити питання шлюбу, поєднання з коханою законним чином. Його листування з цього приводу — справжня Поезія душі. Гетьман І. Мазепа відкрив у них своє серце — полум’яне, жагуче, пристрасне. Тільки така людина не могла бути РАБОМ обставин. Тільки така людина наважилася на відчайдушний КРОК — змінити ситуацію для українців на краще.
1.
Мое серденько, мой квіте рожаной!
Сердечне на тое болію, що надалеко под мене ідеш, а я немогу очиц твоих и личка біленкого видіти; через сее писмечко кланяюся и всі члонки цілую любезно.
2.