5) Донести, що скільки війська в Україну буде потрібно, стільки й дадуть за вимогою Мазепи.
6) Через цей таємний трактат може сам пан Мазепа подати ідеї, які йому для інтересів Речі Посполитої, короля і себе самого здадуться корисними.
7) Просити дати відповідь на всякий пункт якомога пошвидше.
Дано у Варшаві, 23 вересня 1705 року, при підпису і прикладенні нашої печатки.
Станіслав, король.
Адамус Радомський, секретар палатний його королівської величності».
Мазепа надіслав її царю, а посланця залишив для допитів. Пропозиції ставленика шведського короля були цікаві, однак особа їх автора не викликала довір’я. Як повідомляв у Москву з Польщі князь Г. Долгорукий, С. Лещинський — «человек молодой и в Речи Посполитой незнатной и кредиту не имеет, что не токмо иные поляки, но которые ближние ево в Полше свойственники, ни во что ево ставят и слышать о выборе его не хотят».
Успіхи Карла ХІІ у Європі, перехід на його бік більшості польських урядовців, магнатів, водночас втрата почуття міри Петром І у використанні козацького війська, його наступ на вольності гетьманців змушували гетьмана і його оточення думати про те, як у цих реаліях не стати розмінною монетою між протиборствуючими силами. Період 1705–1707 років у житті І. Мазепи не тільки критичний, а й переломний у стосунках з російською владою. У цей час гетьман через означені вище причини стає відкритим для діалогу, переговорів з супротивною стороною Петра І. Він обережно зондує, прощупує її плани, можливості. Брутальність, нахрапистість, зверхність російської вояччини змушує його в кінці 1705 року вже по-іншому дивитися на місію Вольського. «Якого ж нам добра впред надіятися, — сказав він у наближеному колі, - за наши вірные службы, и хто ж бы был такій дурак, як я, чтоб под сее время не преклонился до противной стороны на такие пропозиции, якие Станислав Лещинский до мене прислав?».
Тоді ж він зустрічається під Дубном з рідною тіткою С. Лещинського польською княгинею Ганною Дольською, яка запросила його до Білої Криниці бути хрещеним її онуки, дочки краківського воєводи, князя Януша Вишневецького.
Ганна Дольська народилася десь між 1661–1663 рр. у родині князя Криштофа Ходоровського, львівського стольника, та Катерини Яблоновської. Чарівну освічену дівчину вже у 1676 році засватав на 30 років старший від неї князь Костянтин Вишневецький, який мав посаду белзького воєводи. Від нього вона народжує синів Януса-Антона (1678), Михайла-Сервація (1680) та дочку Франциску. Князь Костянтин здобував освіту в Краківській академії спільно з майбутнім королем Яном Собеським. Завдяки цьому молода жінка потрапляє у вищий світ Речі Посполитої.
Після десяти років подружнього життя її чоловік раптово помирає. Через три роки, у 1689 р., вона у Варшаві стає дружиною великого маршала литовського Яна-Карла Дольського, який теж був старшим за неї на 24–25 років. Важливо зазначити, що він був товаришем польського короля Яна Собеського. А оскільки у кінці 1689 р. І. Мазепа спрямував до польського двору свого таємного посланця Соломона з проханням допомогти визволити Україну від опіки Москви, то зрозуміло, що Ганна Дольська була втаємничена у деталі цієї місії, особливо, коли вона набула розголосу.
Другий її чоловік теж помирає, це сталося у 1695 р. У 1698 р. помирає його та її малолітній син Криштоф.
Її сини від першого чоловіка Януш та Михайло, здобувши освіту в паризьких та інших навчальних закладах,
отримали невдовзі впливові уряди — воєводи краківського, великого литовського гетьмана.
Ганна Дольська завдяки своїм родинним і дружнім зв’язкам добре орієнтувалася у політичному житті Польщі. Тому, знаючи про місію Соломона 1689–1692 рр., запропонувала свої послуги у вирішенні давньої мрії гетьмана І. Мазепи.
Прихильниця С. Лещинського вела з українським керманичем «денные и нощные конференции». Повернувшись від неї у Дубно, І. Мазепа велів реєнту П. Орлику написати від його імені їй листа з подякою за зустріч і передати адресатці: «ключ циферной для корреспонденции з собою». Згодом княгиня надіслала гетьману зашифроване послання: «Уже я, гді надлежит, послала с донесенем истинной в. м. приязни».
У Мінську в 1706 році, як згадує у своїх спогадах П. Орлик, від неї прийшло друге шифроване послання, у якому 45-річна князівна «извіщала ему о повороті посланця своего от двору, и о посылки листу от якогось безьименного короля до его писанного».
У другій половині 1706 року реєнт розшифрував для гетьмана від неї листа, у якому вона від імені Станіслава просила Мазепу, аби він «діло наміренное зачинал, надежен будучи скорого себі цілым войском шведским с Волыни суккурсу и всіх желаний своих, чого тылко претендоввати будет, неотрицателнаго исполнения, обіщая на тое прислать ассекурацию Станислава и гваранцию короля шведского».
Мазепа не очікував такого швидкого повороту подій, його долали сумніви, якими він ділився з наближеними: «Возможное ли діло, оставивши живое, искать мертвого и отплывши едного брега, другого не достигнуть? Станислав и сам не есть надежен своего королевства; Речь посполитая раздвоення: який же может быти фундамент безумных тоей бабы прелестей?»
Але, попри це, ситуація штовхала його на співпрацю, контакти з польським королем С. Лещинським, за спиною якого стояв Карл ХІІ зі своїм нестримним бажанням скинути з трону Петра І. Останнє відповідало інтересам гетьмана, бо ослаблення Росії відкривало нові можливості для України.
У 1707 році контакти між гетьманом і польсько-шведською стороною пожвавилися. Роль посередника у переговорах сторін виконував ректор єзуїтського колегіуму у Вінниці Зеленський, якийсь священик «закону три-нитарского», капелан княгині Дольської та її довірені. З ними він зустрічався під Жовквою. Таємні посланці один за одним курсували від нього в Саксонію до короля Станіслава.