й. Хто ж тобi виноват, стара? Якби оддала дочку замуж, то i мáла, хто вас обороняв би.
а. Я сього тiлько i хочу, так що ж…
й. А що такеє? Може, женихiв нема, абощо? А може, Наталка?..
а. То бо то i горе! Скiлько не траплялись i хорошi людцi, так: «Не хочу та й не хочу!»
й. Дивно менi та чудно, що Наталка так говорить; я нiколи б од її розуму сього не ждав.
а. Так то вам здається, а нiхто не вiда, хто як обiда.
а. От так все вона — приговорками та одговорками i вивертається; а до того iще як придасть охання та сльоз, то я i руки опущу.
й. Час би, Наталко, взятись за розум: ти уже дiвка, не дитя. Кого ж ти дожидаєшся? Чи не iз города ти таку примху принесла з собою? О! там панночки дуже чваняться собою i вередують женихами: той не гарний, той не багатий, той не меткий; другий дуже смирний, iнший дуже бистрий; той кирпатий, той носатий, та чом не воєнний, та коли i воєнний, то щоб гусарин. А од такого перебору досидяться до того, що послi i на їх нiхто не гляне.
а. Не рiвняйте мене, пане виборний, з городянками: я не вередую i не перебираю женихами. Ви знаєте, хто за мене сватався. Чи уже ж ви хочете спхнути мене iз мосту та в воду?
й. Правда, замуж вийти — не дощову годину пересидiти; але менi здається, якби чоловiк надежний трапився, то б не треба нi для себе, нi для матерi йому одказовать; ви люди не багатi.
а. Не багатi! Та така бiднiсть, таке убожество, що я не знаю, як дальше i на свiтi жити!
а. Мамо! Бог нас не оставить: єсть i бiднiйшi од нас, а живуть же.
а. Запевне, що живуть, але яка жизнь їх!
а. Хто живе чесно i годується трудами своїми, тому i кусок черствого хлiба смачнiший од м’ягкой булки, неправдою нажитої.
а. Говори, говори! А на старостi гiрко терпiти нужду i во всiм недостаток. () Хоть i не годиться своєї дочки вихваляти, та скажу вам, що вона добра у мене дитина; вона обiщала для мого покою за першого жениха, аби б добрий, вийти замуж.
й. Об розумi i добрiм серцi Наталки нiчого i говорити; всi матерi примiром ставлять її своїм дочкам. Тiлько нiгде правди дiвати, трудненько тепер убогiй дiвцi замуж вийти; без приданого, хоть будь вона мудрiйша од царя Соломона, а краща од прекрасного Iосифа, то може умерти сiдою панною.
а. Наталко! Чуєш, що говорять? Жалiй послi на себе, а не на другого кого.
() Я i так терплю горе!
й. Та можна вашому горю i пособити; ()у мене єсть на примiтi чолов’яга i поважний, i багатий, i Наталку дуже собi уподобав.
() От i бiда менi!
а. Жартуєте, пане виборний!
й. Без жартiв, знаю гарного жениха для Наталки. А коли правду сказати, то я i прийшов за його поговорити з вами, панi Терпилихо.