— Добре, — посерйознішала вона, — я наберу кума — він лікаря з-під землі дістане.
— Він такий, — усміхнувся Зарецький, — нехай іще приведе своїх головорізів.
Зарецький марив, кидався, змахував руками, викрикував окремі слова, його тіло горіло. Він розплющував свої почервонілі, страждальні очі й нічого не бачив, нічого не впізнавав. Богдан знову викрикував незрозумілі слова, іноді медичні терміни, і знову затихав; важкий кашель його настільки вимотав, що через нього він не міг заснути і лише під ранок, геть виснаженим, провалювався в сон. Його тіло вкрилося густим липким потом, який струмком стікав по лобі, віях і щоках, пасма мокрого волосся прилипли до чола. Зарецький виглядав зовсім кепсько, і Людмила дуже переживала; вона добряче розпалила камін, роздягла Богдана, витерла насухо й натягнула на його в’яле, обважніле від хвороби тіло чистий одяг. Температура була високою. Людмила так і не спала, не на жарт злякалася. Під ранок Зарецький заснув.
У двері постукали. Вона скочила на ноги і відчинила. Збуджений ранковим морозом кум Микола з дружиною Жанною стояли на порозі.
— Спите, як кролики, — танком не розбудиш. Я гукав вам, гукав, щоб відчинили. Та де там — дрихнуть. Мусив перелазити через ворота і відкривати зсередини хвіртку.
Вони зайшли в будинок, Микола скинув теплого кожуха з дружини, а потім роздягнувся сам. Людмила показала на сплячого Зарецького, сказала, що цілу ніч мучився.
— Аль-льо! Медицина! Я не пойняв — ти сюди, шо, хворіти приїхав? Шо це ти тут розлігся?
Зарецький ворухнувся, підвів голову і поглянув сонними очима в їхній бік.
— А дрова хто буде рубати? А сніг вичищати? Це тобі не нанотехнології, а серйозні природні умови, — збуджено продовжував Микола.
— Не кажи! Середні віки! — пожвавився Зарецький.
— Жанко, подивися, що з ним, — сказав Микола дружині, невисокій, але кремезній чорнявці із відкритим усміхненим лицем; у неї було красиве овальне лице, вискубані брови із намальованими тонкими чорними лініями, що надавало їй вигляду східного воїна.
Потім він поглянув на Зарецького:
— Ти не переживай, Жанка — ветеринар, п’ятнадцять років стажу. Ще не таких бугаїв на ноги ставила.
Жанка всміхнулася Зарецькому, потім простукала його груди, перевернула і так само простукала спину.
— Ну що він там? Не здохне? Нам ще тут похоронів бракувало — шукай священика, замовляй труну, хрін до цвинтаря доберешся. Ну як він, Жанко? У неї золоті пальчики! — похвалився Микола, дивлячись на дружину, — не бійся, Медицина, вона отак і свиней простукує і знає, чи є мокрота.
— А биків? — запитала Людмила.
— О! Биків особливо! — засміявся Микола.
Жанка сказала, що треба дати укол, буде боляче.
— Навіщо? — запитала Людмила.
— Можливо, двостороннє запалення легень, — сказала Жанка.
— Ого! — присвиснув Микола.
— Точно сказати не можу — для цього треба було б зробити рентген, але підозра є, — подивилася Жанка на Зарецького.