— Виходь! — вигукнула Сірчана шкурка. — Годі ховатися, чуєш?
На мить стало тихо. Зовсім тихо. Лише гомін великого міста приглушено долинав зовні.
— Виходь, — знову засичала Сірчана шкурка. — А то я сама тебе дістану.
Знову пролунав шурхіт. Між ящиками накарачках продирався хлопчик. Сірчана шкурка злякано відскочила. Коли хлопчик звівся на ноги, то виявився вищим за неї. Він витріщився на Сірчану шкурку, не вірячи своїм очам. Потім побачив дракона.
Луска Лунга навіть після купання у брудній воді каналу блищала, як срібло. У тісному приміщенні він здавався величезним. Нагнувши шию, дракон здивовано дивився на хлопчика. Лунг ще ніколи не бачив людини зблизька. З розповідей Щура і Сірчаної шкурки він уявляв собі людей інакше, зовсім інакше.
— Він взагалі не пахне людиною! — буркнула Сірчана шкурка, оговтавшись від переляку. З безпечної відстані вона неприязно розглядала хлопчика. — Він просмердівся мишами, ось чому я його одразу не відчула. Ось у чому справа.
Хлопчик не помічав її. Він підвів безволосу руку, вказуючи на Лунга.
— Це дракон, — прошепотів він. — Справжній дракон, — він несміливо усміхнувся Лунгу.
Дракон обережно витягнув довгу шию йому назустріч і потягнув носом. Сірчана шкурка була права. Хлопчик просмердівся мишами, хоч Лунг відчував не лише це. Незнайомий запах, яким було просякнуте повітря й назовні, — запах людини.
— Він, ясна річ, дракон, — сказала Сірчана шкурка сердито. — А ти хто такий?
Хлопчик здивовано обернувся.
— Нічого собі! — пробурмотів він. — На тебе теж варто подивитися! Ти інопланетянин?
Сірчана шкурка пригладила шовковисте хутро:
— Я кобольд. Хіба не видно?
— Хто?
— Кобольд! — відрізала Сірчана шкурка. — Всі ви такі. Що таке кішка, люди ще можуть уявити, але це вже межа їх знань.
— Ти схожа на гігантську білку, — сказав хлопчик, посміхаючись.
— Ах, як смішно, — прошипіла Сірчана шкурка. — Що ти взагалі тут робиш? Зазвичай такі людські недомірки не вештаються містом самі.
Посмішка зникла з обличчя хлопчика, наче Сірчана шкурка стерла її ганчіркою.
— Такі, як ти, зазвичай теж містом не вештаються, — зауважив він. — Але якщо тобі так вже цікаво — я тут мешкаю.
— Тут? — Сірчана шкурка глузливо обвела поглядом приміщення.
— Так, саме тут, — хлопчик подивився на неї із злістю. — Поки що, в усякому разі. Але коли хочете, — він подивився на дракона, — ви теж можете тут поки пожити.