«Чорні коси, задумливий погляд»
«Сексуально-алкоголічні ексцеси в п’ятнадцять років»
«Ах, який ти! Ой, що ти! Ой, куди ти! Ой, навіщо ти! Ай! Ох!»
«Воронцов! Припини базікання!»
«Три п’ятнадцять, шість дванадцять, і Свєтці на ескімо».
«Ай-яй-яй, Галино Родіонівно!»
«Неточність. Минулого разу було: якщо можна, я у вас ще трохи посиджу, Галино… А нині прямо: ти як хочеш, а я у тебе залишуся. Втім, і тоді залишився, і нині залишився. І в позаминулий раз, здається, теж. Збіжність варіантів».
«А в цей час Бонапарт, а в цей час Бонапарт переходив кордон!»
«Ай-яй-яй, Галино Родіонівно!»
. . . .
Запис якісним чорним чорнилом, явно авторучка:
«21 серпня 1941 року. Щоденник ховаю у звичайне місце до 46-го».
«На Західному фронті знову без змін».
«Та помилуй же мене хоча б цього разу! Що за охота тобі так зі мною гратися!»
. . . .
Запис поганим сталевим пером, погане лілове чорнило:
«9 квітня 1946 року. Залишилося ще ціле життя, 31 рік. Поживемо!»
«Гришу-Кабанчика, сапера, роздавило танком під Істрою. І сім’я його вся загинула, віддавати медальйон нікому».
«Федя, як завжди, убитий в 42-му при відступі від Харкова. Серафима висохла, одні мощі залишилися. А Свєтка вимахнула в найгарнішу кобилу».
Олексій Т. закрив зошит і обережно поклав його на край столу.
— Дивна манера, — розсудливо вимовив він. — Що це може означати — «убитий, як завжди»? Слухай-но, це не містифікація?
— Ні, — відповів Варахасій. — А тебе тільки це дивує?