І ніч наближалася до світанку, а він сидів і сидів на скелі.
І тоді прокляв я стихії громовим прокляттям,
І страшна буря зібралася в небесах,
Де перед тим не було жодного подмуху вітру,
І небеса зблідли перед могуттю бурі,
І дощові краплі впали на голову того чоловіка,
А річка збурилася повінню
І від горя забіліла шумовинням,
І лілеї кричали в своєму ложі,
І ліс тріщав під натиском вітру,
І гуркотів грім,
І палахкотіли блискавиці ―
І скеля двигтіла й розгойдувалась.
А я лежав неподалік у своєму сховку
І стежив за діями того чоловіка.
А він тремтів від самотності;
І ніч наближалася до світанку, а він сидів і сидів на скелі.
І розгнівався я тоді і прокляттям тиші
Прокляв річку, лілеї, вітер, і ліс,
І небеса, і грім, і зітхання лілей,
І, ставши прокляті, вони притихли.
І місяць перестав дертися вгору по небесній стежці,