— Не переймайся. Ангели й чорти не старіють.
— Спасибі, ти вмієш утішати. Я відпочину кілька днів, Coco. А потім Лис стрибне далі.
— Вважай, генацвале. Не можна перескочити провалля в два кроки, казав мій великий тезка, пахан народів Сталін.
— Він знав, що каже, твій землячок.
— Завваж, він не тільки говорив, але й робив.
— Знаю, читав про його роботу, тріски дотепер летять в очі… Але я, Coco, давно не мав відпустки. Я її заслужив.
— І я теж, але в нашій професії, брате, відпустки бувають лише в небіжчиків. Тьфу-тьфу…
— Ти, як завжди, розвеселив мене, Coco.
— Ха-ха-ха. Ми ще не раз посміємося з тобою, генацвале. А поки що пий свою мінералку маленькими ковтками, як учив нас Тата.
Заснув він одразу. І спав майже без снів. Лише над ранок йому приснилося, як він мордується, розбиваючи горіх. Гамселить по ньому кулаком, відтак мобільником, потім золотою фігуркою якоїсь тварини. І нарешті горіх розколюється на дві половинки, і з однієї на нього глядить янгольське личко хлоп'яти. А другу половинку він затискає в кулаці, боячись туди заглянути.
І прокинувся. Акації дрібно шелестіли прив'ялим листом, і сонно цямкотіла між темними валунами Латориця.
Шефові штаб-квартири Інтерполу в Україні
Гансу Браке
Особа, що зацікавила вас, під кодовим іменем Лис, протягом останньої доби не перетинала українсько-угорського кордону в жодному з пунктів переходу. Жодна людина з поданого переліку прізвищ і описаної зовнішності не проходила прикордонний і митний контролі. Імовірність перебування означеної особи на нашій території перевіряється.
Для більшої ефективності пошуку просимо надіслати фото чи хоча б фоторобот.
Керівник спецвідділу МВС у Закарпатській області
полковник
Ріка за вербником курилася сивим туманцем. Тягло запахом риби. Гумовий плащ самотнього рибалки лаково блищав росою. Набережною поспішав люд на недільну службу. Коли він теж зважився підійти до церковної брами, сонце вже пронизало крони і сіяло по двору благодатне ранньоосіннє тепло. Рядочок вірників, що не вміщалися всередині, врочисто виводив під огорожею: «Всякую нині, нині жительськую запиши печаль…»
Заколисаний гармонією співу і розважливим речитативом молодого священика, він аж забувся, прикипів до стовбура липи, прислухаючись до свого душевного строю, чекаючи, як усі, подальшого перебігу ритуалу. Йому подобалась ця зворушлива мішанина російської, української і церковнослов'янської — слова ніби підсвічувалися давньою мудрістю. Подобалися вбрані святочно люди, об'єднані просвітленням колективної молитви. Трохи осторонь стояла літня нужденна жінка в босоніжках із явно чужої, меншої ноги. Чорні пальці лежали в пожухлій траві. Довкола них ярмаркували червоні жуки-хрестоносці. Священик, що вийшов з кропилом на подвір'я, завбачив візочок зі сплячим немовлям, стишив голос.
Діти безборонно пустували у дворі, весело скрикуючи. Ніхто їх тут не зацитькував. Під кінець літургії на вулицю вибігла дівчинка з рожевим бантом. Запримітила його і скомандувала: «Нахиліться!» Він знітився, але присів навпочіпки. Дівчинка поклала йому руки на плечі і притулила свого лобика до його чола. Вона пахла пташкою. «Я помирувалася. Тепер і ви мирований…» — поважно пояснила і побігла до дитячого гурту. Він устиг помітити олійну плямку на її білому чолі. І мимоволі торкнувся свого, обережно, трепетно, наче до якогось таємничого знаку. І було гарно йому, як ніколи. Але і лячно водночас від незвичного стану — тіло ніби розм'якло, навіть кістки. Очі не мружилися, відпочивали на зеленій траві.
Потім він пив чай на терасі готелю, поглядаючи на ріку. Вітерець легенько куйовдив кущі аронії, обриваючи тоненьку волосінь павутини. Так само легко, обриваючись, снувалися його думки-спогади…
… Тупа студена машинка немилосердно чикрижить голівку, висмикує цілі пасма. Сльози бризкають на коліна. Рученятами намагається перехопити руку тітки в білому, та ляпаси по лиці й потилиці зупиняють його. Потім здирають одяг і кидають хлопчика на бляшаний стіл. Квацяють зеленкою, він пручається, його тримають, стискаючи до синців, намащують сірчаною маззю. Далі надягають кусючі штаненята й сорочину й запихають під таку ж кусючу, пропахлу хлоркою ковдру. Скрізь смердить хлоркою, сечею і прокислою капустою. Він забивається, як цуценя, в шмаття і в гіркому безпросвітну скиглить. Від холоду, від болю і образи.