Уже тоді Нехемія передчував, що наслідки листа виявляться ще жахливішими, ніж знущання Липіцького, приятеля єзуїтів. Але лист потрапив до рук Шабтая Цві, він почаклував над травинками, прошепотів якісь незрозумілі замовляння, і в той же день граф Липіцький вмер наглою смертю. Його поховали, а плітки, що кружляли довкола його протистояння з євреями, встигли долетіти до вух єзуїтів, що більше, ніж інші, журились через втрату спільника. І оті три нещасні стеблинки, що впоминались усіма, хто навіть не був присутній при написанні листа Шабтаю Цві, стали вагомим доказом, що євреї занапастили графа чаклунськими замовляннями, взятими з таємничих «чорних книг».
Усі ознаки чорних ритуалів мають місце: травинки з парку, де ходив небіжчик, єврейські прокляття, наслані на графа в синагозі, врешті, лист з проханням до могутнього чаклуна допомогти душі Липіцького розлучитися з тілом. Тим паче, що останнім часом граф виглядав кепсько, і хтось сказав, що, можливо, йому пороблено…
Над євреями Львова нависло звинувачення набагато тяжче, аніж протермінування платежів. Відьмацтво! Чорна магія! Чарівні манускрипти, одне слово яких здатне вбити одним махом!
Ідея звинуватити раббі Нехемію Коена в проведенні жахливого обряду, що вбив графа, належала патеру Несвіцькому, єзуїтові, чоловіку жовчному, впертому, і до того ж запеклому антисемітові. Його давно бісило, що євреї Львова користувались згідно королівського указу (привілею) особливими правами.
Їх не можна охрестити силоміць, бо привілей дозволяв їм триматися батьківської віри. Звичайно, якщо хто-небудь з євреїв добровільно забажає перейти в християнство, щодо цього в привілеї нічого не було написано, але такі випадки траплялись зазвичай вкрай рідко. За все своє життя єзуїт Несвіцький лише один раз хрестив юдея, та й то номінального, хлопчика-знайду, що виріс серед поляків, не знаючи ні рідної мови, ні релігії. Сподіватися, що до одного хрещеного єврея невдовзі додасться ще один, для такого славетного сіяча віри, як єзуїт Несвіцький, було справжнім приниженням.
Крім того з Риму приходили тривожні листи. Над патером, що даремно витрачав свою місіонерську снагу, жорстоко насміхались приятелі по єзуїтській колегії, а начальство вимагало навертати євреїв. Несвіцький страждав. Коли він попросив у кардинала дозвіл вирушити в Азію проповідувати туркам, кардинал засміявся і сказав: навіщо вам їхати так далеко? У Львові живе чимало євреїв, візьміться за них. Та й турки у вас також є…
Але як зайнятися хрещенням тих, хто зовсім не бажає цього?
І Несвіцький — на те він єзуїт, щоб не розгублюватися — придумав. Єзуїти ініціюють довгий судовий розгляд по справі про смерть графа Липіцького, змусять відповідати Нехемію Коена, щоб той свідчив проти інших євреїв, а тоді, коли становище видасться вкрай скрутним, і раббі почне благати про пощаду, Несвіцький запропонує йому таємну домовленість. Нехемія Коен повинен буде віддати свого улюбленого сина Менделя, чемного розумника… на виховання в «Орден Ісуса». Відразу по тому, як юний Мендель Коен одягне на шию латинський хрест, його батько отримає свободу, а з євреїв міста знімуть «за недоказаністю» звинувачення в чорнокнижництві.
Також родині Коенів виплатять з міської скарбниці всі судові витрати і компенсацію за час, проведений у в’язничних підвалах.
Золота голова Менделя Коена знадобиться єзуїтам: хто, як не він, що увібрав з раннього дитинства дух витонченої казуїстики, чудовий коментатор, зможе піднести католицьку церкву, надати їй блиску вченості і влити свіжу єврейську кров до затхлого болота схоластичних побудов? Рим потребує єврейського розуму — аналітичного, підступного, строгого. Отримавши сина Коена, патер Несвіцький швидко посунеться по орденській драбині, відновить колишню славу — хто знає, можливо, стане кардиналом?
Крім того, ставши батьком вихреста, раббі Нехемія втратить свій вплив. Одновірці почнуть його зневажати, ймовірно, навіть виженуть із громади, якими б чудовими не були решта синів та дочок Коена…
А без свого глави львівські євреї повернуться до колишніх суперечок та хаосу. Адже Коен загасив ворожнечу меж вихідцями з Кракова та іншими євреями, що прибули до міста з різних куточків Речі Посполитої. Піде Коен — євреї знову почубляться, а отже, з ними легше буде впоратися…
Непокоїло патера Несвіцького лише те, що раббі Нехемія вважався вельми стійким чоловіком. Зламати таке тверде дерево складно. Навряд чи раббі погодиться віддати Менделя єзуїтам, міркував патер. Радше він прийме мученицьку смерть на кострищі і прославиться на віки як праведник, оббріханий неприятелями, заразом схиливши до цього усю родину, аніж вирішить порятуватися, зрадивши сина. Але хто вгадає, як поведе себе мужній Нехемія перед кощавим бабиськом, що прийде не лише особисто до нього, а й до всієї громади?
Щоби вияснити, чого слід очікувати від Нехемії, патер Несвіцький послав служку до єврейського ґетто, в дім раббі Коена, велівши передати тому запрошення «побесідувати» в єзуїтській колегії. Служка, що страшенно боявся юдейських чарів, зі страхом постукав у дім Коенів.
Йому відчинила ребецен Малка, дружина Нехемії, здивувавшись, що раббі питає єзуїт. Того ранку вона пекла булочки з січеними горіхами, присипані зверху цинамоном, і по всьому будинку Коенів струменіли пахощі гарячого тіста.
Служка, якого патер Несвіцький тримав надголодь, ковтав слинку, вдихаючи неземні запахи порошку цинамону й підсмаженого з цукром мигдалю, чекав на Нехемію. Голод катував бідного хлопця, але попросити, — а тим більше взяти пиріжок у Малки Коен він не наважувався.
Йому розповідали, ніби єврейські страви шкодять християнам, що ними можна струїтися, а деякі особливо злісні єврейські господині навмисне печуть ґойські пиріжки з цвяхами, мишачими хвостиками і труткою для пригощання іновірців.
Однак Малка Коен була жінкою доброю, а тому запхала худющому служці цілий пакунок свіжоспечених булочок, які він хутко з’їв, проводжаючи раббі Нехемію за стіни єврейського кварталу. Той чудово розумів, навіщо знадобився єзуїту Несвіцькому, і по дорозі до колегії обмірковував різні способи захисту.
— Звинувачення в чаклунстві, — сказав раббі Нехемія, — за логікою речей слід адресувати не мені, а лжемесії, єретику та віровідступнику Шабтаю Цві, точніше, Азізу Мухаммеду Ефенді Капиджі-баші, правовірному мусульманину-шиїту, що мешкає в Куру Чешме, передмісті Стамбула (якщо він, звичайно, не встиг переїхати). Бо саме цей здрайця прошепотів певне заклинання, від якого вмер бідолашний граф Липіцький. Але я навіть не смію заявити, якими методами цей новоявлений Азіз Мухаммед доконав графа. Він давно не дотримується правил юдейства, водиться з дервішами… Чого вони навчили його — сам не знаю. Логічніше було б звернутися до турків — вони розкажуть вам чимало цікавого з життя цього пролази та його чотирьох дружин, яких подарував йому султан в день навернення.
— Годі заговорювати мені зуби, раббі, — заперечив Несвіцький, — листа Шабтаю написали львівські євреї і траву рвали також вони…
— Але я відмовляв їх від сього кроку! — вигукнув Коен. — Моя віра несумісна з магічними ритуалами, і я завжди запевняв, що Шабтай Цві — авантурник, навіть ще перед тією поїздкою до Стамбула. Випадок з листом мене переконав остаточно: правдивому каббалісту, щоби убити, досить подумати про це — і уже маєте трупа. А коли чоловік шепоче якісь замовляння, переламує стеблини, дмухає на них — то він не більш аніж сільський знахар, чия доля — виводити дівкам прищі та замовляти хворі зуби…
— І що, — єхидно зауважив Несвіцький, — ви також умієте вбивати думкою?