— Але це ще не все. Виходимо з пультової. З кам'яними пиками. Командир розрахунку — теж сержант — каже :
— Слухай... мені соромно просити... ти в нас такий герой... але до моноліта треба ще й підтвердження. І старе віднести треба.
Хлопець, як почув про героя — мало не луснув.
— Я, — каже, — збігаю! Я й не втомився зовсім!
Забили ми йому в мішок ще одного вогнегасника — помчав. Годину нема... півтори... турбуватись почали. Коли з'являється. Ледве на ногах стоїть. На плечах мішок — із нього завбільшки.
— Доніс, — шепоче... й падає.
Тут уже й ми полякались. Привели його до тями, спирту налили трохи... Мішок розкрили — а там шлак з кочегарки... кілограмів вісімдесят.
Джип знову хитнувся так, що мало не зіскочив в кювет — щоправда, канави тут уже були чисто умовні.
— Отже, витримав він те все. Прийшов до тями, ми всі в коридорі вишикувались, й командир урочисто так каже:
— За героїзм і мужність... проявлені під час бойового чергування... рядовому такому-то.... оголошую... подяку!
Хлопець груди випнув, як Доллі Бюстер, й затинаючись від гордості, видав:
— Служу... Радянському... Союзу...
Я сам аж розчулився. Коли дзвонить трохи пізніше Міхалич.
— Що ж ви, — каже. — Ще раз бійця не прислали? Я вже йому ще один вантаж з монолітами наготував...
— А що, — питаю, — за вантаж?
— Та повен мішок цуценят!
Моше акуратно зупинив машину, впав головою на кермо, й сміявся кілька хвилин. Всі інші теж покотом качалися на сидіннях. Поруч прохурчала якась вантажівка, товстий водій висунувся у вікно, посигналив веселим пасажирам й погнав далі.
Заночували в невеличкому мотелі в такому ж невеликому місті — його назвою ніхто так і не поцікавився. Вже у номері Гонщик кілька хвилин почаклував з кишеньковим GPSом, щось порахував й заявив, що завтра до вечора доїдуть. Сапер знизав плечима.
Завтра — то й завтра.
Уночі сигналізація джипа пару разів бібікнула й один раз гавкнув Сапер — для місцевих злодюжок цього вистачило, щоб залишити машину на місці, ще й неушкодженою.
Наступний день почався сірим, як осінній туман, світанком, похмурим буркотінням затяганої офіціантки й позавчорашніми котлетами на сніданок. Калібр, що снідав по-європейськи — кавою з булочками, спочатку сміявся, потім ковтнув кави й скривився так, що настрій інших одразу покращився. Собака Сапер від місцевого аналогу м'яса спочатку відмовився, потім уважно поглянув на господаря, заскімлив й кістку обгриз.
Все ще незадоволено кривлячись, найманці посідали в джип, підзаправились місцевим, явно розведеним бензином — якби машині не судилося коротше життя, через сто тисяч кілометрів довелось би знімати кілограми нагару — й рушили далі.