Та пильно і з цікавістю розглядала його.
— Дивно, — задумливо промовила вона, наморщивши лоба. — Мені здається, що я вас знаю.
Симон усміхнувся, почувши це. Невже трапилася його прихильниця? От уже не чекав…
— Цілком імовірно, — сказав він. — Я…
— Ні! — застережно підняла руку та. — Ні, не кажіть! Дайте-но я сама. Ви… письменник?
— Угадали, — він здивовано звів брови.
— Ви… невже ви Симон Сич?
— Знову вгадали, — від несподіванки Симон аж почервонів. Який жартівник там нагорі керує цими випадковостями? Потрапивши сюди, можна було б розраховувати на що завгодно — та тільки не на те, що його впізнають. Навіть у під’їзді будинку, де він мешкав, ніхто й гадки не мав, що він професійний літератор (зате всі як один були в курсі справи щодо його проблем із випивкою). А тут ось яке диво… Жінка тим часом радо аплодувала.
— Господи, очам своїм не вірю! Живий Симон Сич!
— Та начебто ще живий, — він помітив, що обидва Науменки підійшли до нього і з цікавістю прислухаються до розмови. — А я от теж не вірю, що зустрів когось, хто мене знає.
— Вас? — чорнява засміялася. — Та вас тут усі знають! Ми у захваті від ваших книжок!
— Що?.. Ви мене розігруєте.
— Невдовзі самі переконаєтесь. Чекайте, я зараз, — і вона зникла за дверима кухні.
— Здається, Симоне, ви потрапили, куди треба, — зауважив Яків, дружньо ляснувши його по плечі. — Маю визнати, мені соромно за своє невігластво.
— Та облиште, — махнув рукою той. — Дивина якась. Напевне, я сплю, і все це мені мариться.
Яків розсміявся.
— Можу вас вщипнути, якщо сумніваєтеся.
— Зробіть таку ласку.
Симон аж скрикнув, коли сильна рука Якова щипнула його біцепса.
— Ні, це насправді… Божевілля, але схоже, що все-таки реальне.
«Якась селянка каже мені, що любить мої книжки, — подумав, — і що мене тут усі знають. Чи не маячня? Коли це я встиг стати кумиром провінціалів?»
Чорнявка з’явилася у дверях, тримаючи в руці замацане видання «Червоного каяття» у м’якій обкладинці. За її спиною перешіптувалися дві дівчини-близнючки у білих фартухах, вочевидь, уже проінформовані про заїжджу знаменитість. Цікаво, чи багато він би втратив у їхніх очах, якби повідомив, що лише вчора розкришив порожній келих об лисину ще відомішого письменника, а потім цілу ніч спав на підлозі в кухні?