В цих копальнях здобувають електрику.
Дніпрельстан зворухнув увесь південь України: тут тільки й чути розмови про нього. Розмови гострі й напружені. Безліч спліток, нарікань переплітаються зі справжнім захопленням.
Місцеві запорозькі газети віддають найбільше уваги Дніпрельстанові. Особливо гостро стежать вони за зловживаннями й за проявами бюрократизму та протекціонізму.
В газеті «Красное Запорожье» ми прочитали в одному з відчитів сміливі слова якогось робітника, що гостро виступав проти протекціонізму. Він заявив, що Дніпрельстан — це великий океан, що в нього вливається брудна, засмічена річка протекціонізму.
В цьому відношенні на Дніпрельстані, дійсно, не все гаразд. Старі специ, що працюють на Дніпрельстані, ніяк не можуть і тут позбутися своїх старовинних звичок, але око робітника гостро стежить за ними, і всі їхні махінації рано чи пізно викривається.
Нас трохи вразив ще один момент — це абсолютна відсутність культурної роботи. Вже зовсім не говорячи про будь-яку українізацію, яка, можливо, й непотрібна, бо тут працює, за даними старшого інспектора Дніпрельстану інженера Ковгуна, 60% українців, тут неможливо знайти українську газету, а тим більше українську книжку.
Ми вважаємо, що це е хиба, яку слід виправити нашому Держвидаву та Політосвіті.
Не зважаючи на те, що тут більшість робітників-українців, все написано тут російською мовою. Ми старанно тут шукали слова Дніпрельстан, що всім подобається своєю звучністю, але ніде його не знайшли.
Це є лише прикра зовнішність, бо Дніпрельстан є в глибинах тієї робітничої маси, що так напружено здобуває електричну енергію.
Зовнішність завше, звичайно, залежить од культурної верхушки. Верхушка на Дніпрельстані складається з інженерів та спеців.
Нам довелось познайомитися з кількома з них, коли ми їхали з Запоріжжя до Херсону.
Першою нашою сутичкою з ними було питання про українізацію. Треба було б чути всім, як ці вигодовані на радянських хлібах люди міркують про українізацію.
Українізація — це насильство. Українські селяни всі говорять російською зіпсованою мовою. Українська мова — це суржик, це вигадка петлюрівців. І, нарешті, сам старший інспектор Дніпрельстану, інженір Ковгун, заявив, що українців привезено з Галичини.
Тоді ми заявили, що коли далі логічно так міркувати, то можна дійти висновку, що малпу* вигадали німці.
З другого боку, коли йде розмова про Дніпрельстан, ця публіка стає надзвичайно шовиністичною.
Вони всі обурливо заявляють: «Ми — запорожці, наші предки звідси, ми — українці, а нас звільняють з Дніпрельстану й виписують людей із Москви. Москва все захопила в свої руки й не дає нам ходу».
От вам і верхушка!.. І добре роблять, що звільняють отаких спеців, — подумали ми, — бо тоді б дійсно всі родичі запорозькі мали б нагрузки, а Дніпрельстан не посувався б ні на крок.
Такі розмови призводять до того, що навколо Дніпрельстану утворюється неприємна атмосфера спліток. Ми добре розкусили цю публіку, і всі ці розмови не зіпсували нам настрою, не зменшили нашого вражіння від великих радянських будов.
Робітникам Дніпрельстану потрібна хороша преса, їм потрібна книжка і культурна розвага.
Письменникам слід не сваритись, а працювати так, як працюють на Дніпрельстані. Курбасові слід дати кілька гастролів у театрі, що будується над Кичкасом.*
Тоді, може, й специ довідаються, що українців не привезено з Галичини, а малпу вигадали не німці.
А селянство й робітництво, що напружено б'ється з природою, що провадить регулярну жорстоку війну з нею, мусить мати культурний відпочинок та культурну розвагу.