Сказала з викликом:
— Мало вам на роботі догану зробили, то тепер зовсім проженуть!
— Сідай, Євочко. Чому не на роботі? Конвеєр іде, а тебе нема. Із залицяльником прохолоджуєшся в робочий час.
— Звільнилася. Тимчасово не працюю. І не із залицяльниками, а з нареченим. У нас весілля через два тижні.
— Твій наречений у курсі, що ти із сіоністами водишся? Із Зуселем Табачником, наприклад. Возиш його на собі в Остер. Погрожуєш Довиду, щоб Зуселя беріг як зіницю ока.
Євка опустила руки. Гонору в неї поменшало.
— До чого тут сіоністи? Мене Лаєвська попросила Зуселя в Остер відвезти.
— Ну-ну. А що ти вагітна була невідомо від кого, наречений знає? Чи ти перед ним незайманою постала?
Євка присіла на канапу, але через поспіх незграбно. Серветка з підставки на спинці звалилася. Та їй на голову. Євка серветку стала скидати, зачепила сережку.
Закричала:
— Вухо порвала!
Я подивився — нічого. Крапелька крові.
— Не панікуй, Євочко, до весілля заживе. Фатою закриєшся. Ніхто не помітить.
Євка забилася в куток і підтиснула під себе ноги. Коліна у неї були круглі.
Євка прочумалася і спокійно сказала:
— Я не в тому віці, щоб незайманою прикидатися.
Але я зрозумів, що колишня вагітність для неї — камінь. І мені треба цей камінь добре кинути. Влучу — мені на користь. А як ні — зачепити Євку більш нічим. А через неї — Лаєвську.
Євка сиділа вже привільно, і сукню на коліна не натягнула. Гарно влаштувала ноги в червоних черевиках на підборах.
— А тобі, Єво, привіт з Остра. Від родини Файди Мирона Шаєвича. Сіма Захарівна мене обідом годувала. Про тебе багато розповідали. Згадували.
Єва махнула рукою.
— Ну, що вони могли такого розповісти, коли вони самі по вуха в лайні. І Сіма. І Мирон. Я їх як облуплених знаю з усіх боків.
— Хороші люди. Дарма ти їх поливаєш. І синок їхній гарний хлопець. Суня.