— Є відомості, що ти ведеш себе врозріз із соціалістичною законністю. А простіше кажучи, лізеш до чужих баб. Руки розпускаєш на всі боки. Ображаєш шанованих людей. Використовуєш службове положення. Перевищуєш владу. Коротше, смикаєш нерви народу. Громадськість вимагає вжити заходів. Виправдовуватися будеш? Чи відразу врахуєш і більше такого не допустиш?
Я згідно кивнув і витягнувся в струнку від спини до голови. Але з місця не підвівся.
— Так точно. Не допущу.
— Ти хоч знаєш, хто на тебе скаржився? Тобі хоч зрозуміло, до чого ти докотився?
— Знаю і мені все дуже зрозуміло. Скаржився Хробак. І зрозуміло мені, що проти Хробака ліків немає. Чи у вас є, товаришу підполковник?
Свириденко зітхнув.
— Нема. Проти бандитів є. А проти товариша Хробака нема. Що там було насправді?
— Ну, трохи порушень було. Самовільно проник у хату до однієї баби. Шукав речові докази. Вона крутиться, як зміюка. Випадково вийшло. А Хробак її коханець. Він мене застукав, і за бабу свою заступився. Рук я не розпускав. Навпаки. Він перший схопив мене за плече і завдав принижень.
— У якій справі працюєш?
— Справа стара. Закрита вже. Горобчик. Убивство. Минулого травня. А баба Хробака — сестра вбитої.
— А-а-а. Зрозуміло. І що тобі ще треба? Головний підозрюваний на тому світі. Ніхто не сумнівається, що він і є вбивця. Чого ти знову риєш?
Я пообіцяв стримано:
— Більш не повториться.
Свириденко забив рішучий цвях у розмову:
— Отож. Іди. І більше не гріши. А то Хробак усе місто на ноги поставить, таку тобі сповідь улаштує, ніякий піп не второпає.
— Слухаюсь, товаришу підполковник. Припустився дурості. Трохи непослуху. Втомився. Прошу шість діб відпустки за власний рахунок. Поїду провідаю родину. Ви мої обставини знаєте. Рапорт писати?
— Пиши. Догану тобі оголошую без занесення. Щоб Хробак заткнувся. Але ти не забувай. Поряд із хатою тієї баби не з’являйся. Обходь за кілометр. Що зараз на тобі висить?
— Нічого особливого. Тиждень терпить. Крадіжка. Розбійний напад. Ясна річ. Приїду — до суду передам. Винні зізналися повністю.
— Давай, дуй до своїх.
Біля Свєтки я пройшов з тупотом.
Вона труснула перманентом.
Прошипіла: