Треба вирішувати нагальні завдання.
Першою на порядку денному стояла Євка.
Я не пішов напролом. Потайки, задами, наблизився до хати. Обійшов з усіх боків. Вікна — навстіж. Послухав повітря. Тихо. Думки про те, що у Євки ночує Хробак і ще, — досі затримався й не було. Він — відповідальна особа, хоч і вдовець і ночує вдома, в родині, поруч зі своїми батьком, матір’ю та дитиною. Після весілля — так. А так — ні. Так — уривками. Люди ж усе бачать.
У пізній час — пів на сьому ранку, Євка, як не працююча, спала. У зв’язку зі спекою — на канапі у великій кімнаті.
Я обережно зліз із підвіконня всередину, але чоботи дзенькнули підковками.
Євка повернулася на інший бік і натягнула на голову простирадло. Через секунду схопилася, розплющила очі і без звуку втупилася в мою фігуру проти світла. Обличчя не розгледіла.
Я кинувся до неї зі словами:
— Тихо, Євко! Це я, Цупкий. Привіз тобі вітання з Остра. Тебе що ж, Хробак без посагу бере? Голубосу?
Говорив я зрозуміло. Руками не махав.
Євка швидко отямилася.
— До чого тут «гола»?
— Є приказка. Не підводься, не утруднюйся. Впізнаєш? — Помахав перед її очима капшуком. Там шурхотіло і трохи м’яко дзенькало.
Євка з несподіванки підвелася.
Підніс капшук упритул до її очей.
— Ти у Довида канючила, щоб він тобі віддав. Довид, між іншим, помер своєю смертю. Тепер твоє прохання приймається. Бери.
Євка облизнула губи. Вони й так у неї були повні та червоні, а мокрі стали зовсім сороміцькі.
— Я відвернуся, ти накинь що-небудь. Говорити незручно.
Повернувся, капшук поклав на стіл, у центр, де сходився плетений візерунок. Поклав і тримав рукою. Сам випростався, щоб вона помітила мою поставу. Коли людина у формі перед тобою, хоч і спиною — зовсім інша справа. Усе одно що обличчям. Очі в очі.
Євка поралася, пихтіла, нарешті, хрипнула:
— Довид помер?
Я обернувся.
Потім узяв стілець, присів обережно на край, кажу: