— Дурню всяку. Немає, каже, вас більше, дорогі євреї. Думаєте, що ви є, а вас немає. Скаже таке і піде собі. Йому гроші дають потроху. Одяг старий. Щось поїсти. Відкуповуються ніби то.
— А, то він жебракує. На жалість б’є. Люди дурні. Жебракові один раз дай — і ти йому ніби винен. Так і Табачник твій.
— Він не мій. — Євсей аж побуряковів.
Я незворушно продовжував думку:
— Агітатор — це для нього занадто жирно буде. Агітатор — за майбутнє. А Табачник — за ніщо.
Євсей невизначено кивнув.
— І що, хати у нього своєї немає? По людях живе?
— Є в нього хата. Кажуть, в Острі. І не хата, а землянка. Він комусь заявляв, що в Чернігові буде жити за погодою, до зими. А потім в Остер. Носить таких земля…
Я перевів на інше.
— За Довидом Сергійовичем дивись. Балакає він багато.
Я навмисне Сергійовичем назвав, щоб Євсей зрозумів серйозність попередження.
Треба їхати в Остер. І Горобчик звідти, і Табачник.
Заходити треба здалеку. Перший закон слідства. Я хоч і без спеціальної освіти, але розумів суть. Війна і розвідка навчили.
Утім, кінець липня, пора спекотна. Пізні гуляння молоді, танці на Кордовці, а навколо там кущі непролазні, темрява, що привертає. Траплялися непорозуміння певного кшталту.
Крім того, люди стали жити краще. Вип’ють понад міру, посваряться, поб’ються. Найчастіше в родині, поміж родичів і друзів, але це — все одно. Заледве щось трапиться — одразу міліція. Причому плачуть, щоб нікого не забирали. А працівникам органів треба і у відпустку, і таке інше.
Відбувалося таке.
Часом я негласно навідувався на вулицю Клари Цеткін і заставав там зачинені віконниці вдень і вночі.
Систематично гуляти в тому місці не було можливим з оперативної обережності. Розпитувати сусідів — недоцільно з тієї ж причини. З’ясовувати в паспортному столі, у домовій книзі? Що з’ясовувати, якщо півроку від дня смерті Лілії Горобчик не минуло, і у спадок ніхто вступити не міг за законом? Нема про кого з’ясовувати. Є про що. А не про кого.
Формально, звичайно. По суті — я б з’ясував. Якби офіційно. Але тут — справа моєї потаємної совісті та честі.
Завдяки мимовільним розповідям Євсея я був у курсі діяльності Табачника.
Дурнуватий старий якось зайшов ближче до осені до Гутіних. І мало того що зайшов, але просто попідруки з Довидом.
Євсея відразу відсікли, гукнули Белку за собою в сарайчик на подвір’ї і там шепотілися.