Але в той момент мене саме по-людськи цікавило інше.
— Вузол тебе Євсей навчив зав’язувати?
Довид лежав нерухомий. Брудний, мокрий від зусиль і ще чогось. Переляк стався у нього страшний, звичайно.
Не відповів.
Просте питання. З побуту. Гарне питання для переходу до серйозного.
Я повторив питання наполегливіше.
Довид кивнув.
— Брешеш, тут треба спритні пальці. У тебе скручені й товсті. Белка тобі примочки готувала проти скрипу в суглобах. Євсей рецепти по знайомих збирав. Знаю я, хто розв’язував-зав’язував. Гришко. Гришко, ясно. Його, напевно, Євсей вчив. Не відповідай! Це ж треба дійти! Рідний дід рідного онука неповнолітнього залучає до підготовки злочину. Навіщо в сидір поліз? Гроші шукав? А якби вони у мене й були від Зуселя, я не дурень, щоб тягати за собою в сидорі. Тим більш, ніяких ваших грошей я й в очі не бачив. Між собою шукайте. Погано ви всі змовилися.
Довид мовчав.
Спробував підвестися. Я йому допоміг. Розв’язав руки. Натягнув сорочку. Запитав, де річка — йому трохи помитися, випрати штани.
Довид на мене дивився спокійно. Я його розумів. Справу зроблено. Не вийшло як треба. Але справу зроблено.
Фінку я крутив у руках, поки розмовляв. Коли підіймав, одягав Довида, поклав знаряддя замаху на траву подалі.
Установив старого міцно на ногах.
Кажу:
— Он-о фінка валяється. Хочеш, дам тобі. Хочеш, тут кинемо. Може, ще спробуєш? Ночувати буду у вас. За хлопцями скучив. Книжку їм почитаю на сон. Уночі спробуєш. Я спати буду міцно. Втомився з тобою варнякати. Ну?
Відповіді не очікував. Узяв фінку, засунув Довиду в кишеню штанів. Гидко в такі штани залазити рукою. Але нічого.
Довид йшов повільно. Сумнівався, в якій стороні річка. Але скоро знайшов.
У сутінках мився. І я теж.
Викрутив насухо Довидові штани. Поки дійшли додому — зовсім обсохли.
Ніч минула, як я припускав, удало. Хлопці тягалися зі мною до останнього, книжку слухати відмовилися, я їм розповідав усно історії з нашої з Євсеєм служби.
Зусель хропів за шторою.
Довид ночував надворі.