— Яке діло моєму серцю до того, чи моя курка жирна, чи ні? Іде їжа до шлунку ж, а не до серця. Але ті лікарі…
Проте, хоч нарікав на лікарів, слухав їхніх порад та придержувався їхніх приписів. Врешті, Тамара теж так каже. А вона — лікарка, і нікому Михайло не довіряє так, як доньці. Двічі студії, два дипломи — це тобі не жарти!
Перед будинком зупинилось зелене авто.
— Як здоров’я Михайла Євтуховича? — з авта вихилив голову молодий директор кредитової кооперативи.
— Та потроху, потроху. Дихаємо. Знаєте, люблю Діброву. У місті мене щось давить і не стає в мене віддиху. Так, наче б моє огруддя скорчилося та не допускало доволі повітря. А тут — інакше. Дихаю свобідно, і здається мені, що дістаю доволі свіжого кисню.
— І ви теж любите Діброву? Я бачу, що авторка тієї книжки знайшла і в вас визнавця та любителя Діброви. Та, як би не було — кріпіться! В наступну п’ятницю сходини Дирекції, глядіть, не забудьте та не забаріться на Діброві!
— Не забуду! А от не знаю, чи не забарюся в Діброві, — кинув наздогін від’їжджаючому.
«…Без мене там обійдеться, а погода гарна, і якщо…»
Лежав знову на своїй лежанці, руки заклав за голову і, прижмурюючи очі, дивився в далечінь. Туди, понад окраєчок озера та понад смужку землі, понад Берег Мрійників. Думки снувалися повільно, дрімотно.
«…Побудувати б дімок на тому боці, на ділянці, що придбав уже давненько. І зажити там. Не вертатися б до міста. Пощо?»
Злегка, злегенька хлюпотить озеро, шумить ліс.
«…Люблю збирати гриби».
Наче прилетів відкілясь із далечини запах сушених грибів. Тих, що жінки сушили в печах, інколи навіть припікаючи шкіру.
Нюхав. Дрімав. Засипав.
Шуміли смереки в літньому теплому повітрі. Понад ними високо в синяві, розіскреній літнім сонцем, гуркотів і дзвонив металом літак.
«…Ще б хоч раз до Фльоріди! Тепло-лагідно, ясно. І море шумить, простір кличе, далечінь надить».
Синя далечінь.
Тамарин синій «Дадж» пахкав перед будинком та злегка дрижав від праці кріпкого мотору. У кімнаті Тамара обговорювала з батьком його задум поїхати на той берег покупатися.
— Нічого мені не станеться! Не буду ж я плавати, пірнати чи що. От так увійду в воду та гарненько покупаюся. Вода лагідна, повітря тепле, то й кортить.
— А ви, тату, краще покупаєтесь у ванні. Вода тепліша, спокійна, і мама допоможе, і менше треба зусилля, як у озері.
Тамарині карі очі уважно дивилися на батька. У нього під очима легкі набряки, губи наче б синяві. Поклала пальці на зап'ясток та вислухувала живчик. Бив нерівномірно, переривано. Та це так уже від років. Після останнього серцевого приступу. Був дуже тяжкий оцей зціп передньої артерії серця. Здавалось — не переживе. Та якось вибрався. Навіть на Фльоріду їздили разом узимку, і купався він у морі.
— А мене таки кортить, — просив. — І голову помию милом і гарненько висушу на сонці та вітрі.